ОНУХ

Flashbacks

17 Травня 2017
Кожен черговий приїзд до Києва — це воскресіння спогадів, хоча мудрі люди кажуть: хочеш бути щасливим — не дуже копирсайся в пам’яті, а забування — найкраща гігієна мозку.

Але не будьмо занадто ортодоксальні. Зрештою, кожен спомин облудний, бо теперішність надає йому іншої барви.

Учора мав добру нагоду пересвідчитись у силі спогадів, які стали лейтмотивом несподіваної зустрічі.

Мене із дружиною запросили на вечерю наші добрі торонтські знайомі, які вже кілька років працюють у Києві. Принагідно повідомили: буде ще кілька людей, які тут живуть і трудяться. Усіх нас об’єднує українське походження, одне слово, усі ми діаспорники. Виявилося, що кілька гостей — теж наші знайомі, а решта — це вже нові знайомі. Географія нашого походження, дарма що різноманітна, була досить репрезентативною, якщо йдеться про членів діаспори, які мешкають в Україні. Більшість нас — канадці з адресами від Квебеку через Онтаріо аж до Альберти. Були й американці, й австралійці, й ми зі своїм польсько-канадським родоводом. Запрошені — зрілі особистості, що виконують відповідальні функції в державних установах та міжнародних корпораціях, які співпрацюють з Україною. Люди, які справляють реальний вплив на бачення України у світі й на те, щó світ може зробити для неї. Майже всі знають українську мову, дехто так добре, як наші побратими в Україні, але мовою спілкування на вечері була англійська, часто переплетена з українською, надто тоді, коли розмова точилася про українську теперішність. Наші діаспорні генеалогії теж різнилися, були серед нас і ті, чиї предки на зламі XIX–XX століть прибули до Галіфакса пароплавом, повним емігрантів із Галичини та Буковини, і ті, чиї дідусі й бабусі дісталися до Канади на межі 1940–1950-х років як утікачі з повоєнної Європи, а також ті, хто оселився в уже космополітичному Торонто середини 1980-х.

Серед діаспорників є і такі, що спромоглися справити українське весілля згідно із привезеними 100 років тому звичаями. Цій вірності традиціям заздрять ті канадці, що втратили пам’ять про своє коріння

Але, певно, треба-таки бути діаспорником, аби повною мірою зрозуміти, що означає бути українцем у третьому або четвертому поколінні, народженим десь на фермі в Альберті чи Манітобі. Серед цих людей є і такі, що спро­мог­лися справити українське весілля на 800 осіб, яке тривало три дні згідно з усіма привезеними 100 років тому звичаями. Цій нашій майже атавістичній вірності традиціям заздрять усі ті канадці, що втратили пам’ять про своє коріння і провадять дослідження власної ДНК, бажаючи дізнатися, звідки походили їхні предки. А ми завжди знаємо це, пишаємося цим і намагаємося переказати нащадкам усе, чого не здатне сповістити стандартне знання про свою ДНК. Може, то такий непередбачуваний культурний flashback, який спонукає декого з нас повертатися до місць, звідки походили його предки, навіть якщо то не конкретна точка на карті, а тільки велика карта нашої пам’яті.

Читайте також: Обіцянка

Психологи розрізняють три види пам’яті: надкоротку, короткочасну й тривалу. Перша з них стосується процесів, пов’язаних зі спостеріганням. Короткочасна пам’ять діє в проміжку від кільканадцяти секунд до кільканадцяти хвилин. Вона запам’ятовує автоматично й не вимагає зусиль. Натомість у тривалій пам’яті період зберігання інформації необмежений, як і її обсяг, а запам’ятовування довільне, вимагає зусиль і зосередженості. Така пам’ять є тим, що нас поглинає, збуджує, а інколи навіть гіпнотизує. Саме уявлення про тривалу пам’ять видається трохи підозрілим, так принаймні нас навчає повсякденний досвід, тож варто радше погодитися з думкою видатного польського письменника Вєслава Мислівського, що написав: «Пам’ять не від пам’ятання, а від пригадування, а це різні речі». Пригадування за своєю природою є актом особистої настанови й не може відбуватися за наказом, але інколи ми переживаємо стан, який ті самі психологи називають flashback.

«Flashback («повернення в минуле»), або мимовільна повторювана пам’ять, — психологічний феномен, коли індивід раптово і здебільшого інтенсивно знову переживає якийсь минулий досвід чи елементи минулого досвіду. Ці переживання можуть бути щасливі, сумні, збудливі або ж мати будь-яке інше емоційне забарвлення» (wikipedia.org).

Читайте також: Вода з малиновим сиропом

Учорашній вечір був для нас, українських, а до того ж і космополітичних діаспорників, нескінченною низкою індивідуальних flashbacks: щасливих, сумних, збудливих, сентиментальних, ностальгійних і багатьох-багатьох інших. Дякую приятелям за чудовий вечір, який укотре дав мені змогу усвідомити: одна з найцікавіших речей у житті — те, що ми ненастанно беремо участь у чомусь, чого цілковито не
розуміємо.

Новини RedTram

Loading...