Арсеній Сітніков

Відомий та цікавий

18 Травня 2017
Зазвичай, щоб стати за університетську кафедру потрібно бути або викладачем з відповідним дипломом чи вченим ступенем, або студентом без природньої сором’язливості перед аудиторією. Але є ще один варіант, коли і студенти, і викладачі опиняються по один бік – на лаві слухачів.

Відкриті лекції відомих людей в КНУ ім. Шевченка – не рідкість. Люблять приходити в червоний корпус, щоб донести свої ідеї студентству, абсолютно різні персони. Навіть такі, як одіозний екс-регіонал (хоча не впевнений, що з цими панами можливе це «екс») Юрій Мірошниченко, що нині є членом нашого парламенту від Опозиційного блоку. Тоді нардеп розповідав про пенітенціарну систему, за яку відповідальний в комітеті ВР, та щось абсурдне з його вуст про свободу слова та європейську Україну. Питань потім було більше не до лектора, а скоріше до адміністрації університету, яка надала можливість для виступу такій сумнівній особистості українського політикуму. Але далеко не завжди все так сумно. На днях в головній та найбільшій аудиторії червоного корпусу на декілька годин не залишилось вільного місця, як буває тоді, коли лекцію читає або хтось дуже відомий, або дуже цікавий. В цьому випадку обидві позиції співпали, бо лектором був лідер кримськотатарського народу нардеп Мустафа Джемілєв.

Мені, як представнику ХХІ століття, звичайно важко зараз навіть уявити, що сталося тієї страшної дати – 18.05.1944, яка для мене все ж тільки цифри з підручника історії, та яку ми тепер відзначаємо як день пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу. Тому мені було важливо, що на лекції, яка більше була схожа на сповідь пана Джемілєва, було відкрито щось більше, ніж просто історичні факти та довгі особисті історії гостя навколо них, як це нерідко буває на зустрічах з відомими представниками «тієї» епохи. А ще сподобалось те, що пріоритет щирих розповідей про депортацію був поставлений не на біль та трагедію, які є, звичайно, основними в цій історії, а тому і більш розкритими, а саме на боротьбу кримськотатарського народу за повернення додому. Бо важливо говорити, що вони не сиділи склавши руки після примусового видворення з рідної землі, аж ніяк не змирилися, а трохи зміцнівши на новому місці, почали всілякими методами домагатися повернення до Криму. Важливим в цьому моменті стала висока здібність кримців до консолідації та ефективного самоуправління, рішення представників якого всі беззаперечно визнають. Без цього не були б можливі постійні перемовини на найвищих рівнях, розповсюдження інформації про депортацію закордон та багато інших дій, які в результаті привели до повернення цьому народу чесного ім’я та, головне, можливості повернення додому.

Читайте також: Кримські татари в Херсонській області: з думками про повернення на Батьківщину

Говорили і про сучасність, бо вона є теж не легкою для кримських татар через окупацію Криму Росією. Того Криму,  в який вони не так давно повернулися з далекого заслання, та де починали все спочатку, як сказав Мустафа Джемілєв – з агресивним відношенням більшості тодішнього місцевого населення російського походження та, на жаль, нейтральною чи байдужою позицією української держави. А коли, вже за часів Януковича, нейтралітет змінився на відверту підтримку проросійських сил, ми і отримали як наслідок окупацію та можливість нової фактичної депортації кримськотатарського народу. Але вони впевнені, що знову повернуться додому – впевнений і пан Джемілєв, впевнені і ті кримськотатарські студенти, що були присутні на лекції та із захопленням слухали свого лідера. Видно, що вони, як і тоді, не збираються сидіти склавши руки. Сподіваюсь, підтримка української держави своїх співвітчизників буде більш впевненою та відвертою, щоб унеможливити знов спекуляції на темі Криму та кримців. Вони впевнено показали, що кримці- з Україною. Час Україні голосно підтримувати корінне населення Криму.

Новини RedTram

Loading...