Тарас Лютий

Оракул

25 Травня 2017
Спрадавна підмічено, що людський інтерес повсякчас пробуджується тоді, коли йдеться про якісь екзотичні виверти. Те, що випадає з шерегу звичності, нехай воно є навіть дурисвітством, таки збурює цікавість. Сама природа підживлює нас підхожим матеріалом. І щонайперше сновидіннями, які вирують парадоксами й віддавна виступають у ролі медіум-просторів, допроваджуючи нас у можливі світи.

Однак у давнину чи не найбільшим мостом між людською та божественною реальністю слугував оракул. Його трактували як щось знеособлене, але водночас живе й дієве. Нерідко люди й кроку не могли ступити, його не запитавши. У Давній Греції найвідомішим був оракул Аполлона в Дельфах. Що й казати, з ним радилися навіть уславлені сім мудреців, чиїми висловлюваннями про домірність, самовладання, неспішність оздоблювали стіни Аполлонового храму. Врешті, дельфійський феномен спричинився до того, що мало не всі форми дивінації (запиту божества) — чи то ворожіння за польотом птахів, на нутрощах тварин, на вогні, чи то тлумачення снів і знаків, а чи й просто жеребкування — мали за основу оракул Аполлона.

Навколо Дельф було витворено специфічний міф, адже їх вважали центром світу, або Пупом Землі. Звідти Аполлон періодично буцімто відлітав на лебедях до не менш екзотичної країни гіпербореїв. Але ж як було визначено центр? Гадали, що Зевс випустив із заходу та сходу двох своїх орлів, які зустрілися саме в цьому місці. Ось чому віддавна воно позначалося на мапах як середина ойкумени. «Пуп» (омфал) був із каменю, за яким нуртували потаємні й потойбічні сили. Саме тут була сконцентрована неперевершена могутність Аполлона. Згодом на скелях розкинулося саме місто, зусібіч оточене вирвами й розколинами.

Одного разу кози, що паслися навколо якоїсь ущелини, почали дивним чином хвицати й чудно белькотати. Пастух, який підбіг, аби з’ясувати що там трапилося, пізніше й сам почав віщувати прийдешнє. Місце невдовзі здобуло визнання серед прочан. Щоб дати відвідувачам лад, було вирішено призначати провидицею когось із місцевих жінок. Аби та не провалилась у прірву, збудували триніжок, на якому вона всідалася й вдивлялася в провалля.

Те, що випадає з шерегу звичності, нехай воно є навіть дурисвітством, таки збурює цікавість. Сама природа підживлює нас підхожим матеріалом

У книжці «Чудеса та оракули у Стародавньому світі й Середньовіччі» описано загадкову постать піфії. На відміну від сивіли вона не пропонувала усвідомлених пророкувань, адже виконувала роль посередника між людиною і богом. Спочатку піфіями були молоді дівчата. Втім, після того як одну з них викрав закоханий чоловік, заправляли старші жінки. Критеріями їх відбору були бездоганне життя та просте походження. Піфія могла бути сільською жінкою без жодного духовного досвіду. Шлюб і діти теж не стояли на заваді. Однак стосунки з родиною були виключені. Їй належало жити доброчесним життям і дотримувати ритуалів, приміром доглядати вічне небесне вогнище. Піфію не можна зараховувати до персоналу храму. Та іноді вона мала стільки роботи, що доводилося знаходити зміну. Так, у Дельфах було до трьох піфій.

Образ піфії був перейнятий із культу Геї. Спочатку вона викрикувала пророцтва раз на рік (кінець зими — початок весни). Аполлон, як зазначалося, зимувати відлітав на лебедях у Гіперборею, залишаючи Діоніса доглядати за храмом. Насамперед піфії годилося пройти церемонію очищення, здійснити омивання в Кастальському струмку, окурити себе лавровим листям, обсипати ячмінним борошном біля священного багаття. Затим можна було переходити до віщування. Паломник платив і офірував. Тоді вже самі жерці приносили в жертву Аполлону цапа. Перед цим його скроплювали водою. Якщо тіло дрижало, вважалося, що дар приємний божеству.

Читайте також: Фарбарі Місяця

Піфія вдягала золототкані шати, встромляла в розпущене волосся лаврову гілочку, жувала листя, пила свячену воду й сідала на триніжок. Усі, хто збирався робити свої запити, теж мали відмити водами всякі провини. Під заднім муром храму був розміщений омфал. Поруч могила Діоніса. Піфію відокремлювала запона, щоб її ніхто не міг побачити. Прочанинові нагадували, щоб він запитував зі щирими помислами й висловлював благодушний запит. Далі всім наказували принишкнути. Сидячи на триніжку, піфія вдихала пару з ущелини й вигукувала пророцтва у віршованій формі чи речитативом. Відповідні профети відразу записували за нею. У цей час вона ніби була богом і проказувала від першої особи, на відміну від сивіли.

До речі, сивіли походили від головної провидиці Феба. Грецькою «сибіллайнен» означало одержимість божеством. Їм приписували тривале життя, аж до тисячі років. Від передбачень оракулів відрізнялися віщування хресмологів, які викрикували пророкування в стані божого натхнення й повідали про події далекого майбуття. Сивіли впадали в екстаз зненацька, без штучних засобів. Натомість піфії мусили надихуватися газом («подихом Піфона»). Ті випари були небезпечні. Тому віщунки жили недовго. Іноді достатньо було одного вдихання.
У 392 році дельфійське святилище Аполлона знищили християни. Вони вважали цього бога особливо злим демоном.

Новини RedTram

Loading...