Максим Нестелєєв

Де дно Донбасу?

21 Червня 2017
Поетка Любов Якимчук у чудовому вір­­ші «Розкладання» якось погралася з назвами донбаських міст, розбираючи їх на значущі склади: «Не кажіть мені про якийсь там Луганськ / він давно лише ганськ / лу зрівняли з асфальтом червоним… / і до нецька мені не дістатися… / Первомайськ розбомбили на перво і майськ... / а де бальцево? / де моє бальцево?».

Звичайно, війна на цій території — головна причина того, що все розпадається й руйнується, виявляючи доволі промовистий факт: інколи один склад або частина більше кажуть про смисл цілого слова, принаймні віднаходять у ньому додаткові значення.

Ось мені, наприклад, у слові «Донбас» здавна ввижається слово «дно», на кшталт «Донбас — Днобас». Тож дозволю собі погратись у це лінгвістичне розкладання, бо живу тут усе життя, а тому скажу відповідально: жити на дні теж можна. Навіть якщо не здогадуєшся, де саме живеш. Інколи схожість слів — це не просто так, інколи це геть невипадково, а дно — не зневажливе визначення, а привід поміркувати: чи таки дно, чи ще/вже ні.

Усі ж колись бачили глибоководних риб і химерних мешканців дна? Чудернацькі, чи не так? Інколи видається, що люди з інших областей приблизно так само й уявляють собі жителів Донбасу. Медіа частіше показують саме таких, найоригінальніших, найхимерніших, бо кого цікавить, скажімо, пересічна вчителька Донецької чи Луганської області? Новини мають подавати колорит. Ось і маємо.

Але наше дно — то ще не кінець світу. Живуть же якось ті донні створіння, виживають, обживають його. Чому ні? Життя є й на дні! У сусідів і гірше дно буває, а деякі взагалі живуть на такому дні, що наше дно — то ще всім днам дно. І, зрештою, чи не все одно, якщо в державі, куди не кинь оком, те саме дно?

Як відомо, у палеозої-мезозої на місці Донбасу був океан Тетіс, який розділяв суперконтинент Пангею на два менші — Лавразію і Гондвану. Тож знову-таки Донбас колись був на дні, хоч тоді ніякого Донбасу й України не існувало. Він з’явився в ХІХ столітті, принаймні це слово, яке вигадав гірничий інженер Євграф Ковалевський.

У казані перетопились усі, хто тікав на Донбас від злочинного минулого, ті, хто їхав сюди в пошуках великих грошей, а знаходив важку щоденну працю, чи колишні упівці, яких примусово зобов’язували тут жити

Відтоді, а більше з минулого століття, Донбас — це також приклад нашого українського плавильного казана, бо, за різними й супе­реч­ливими підрахунками, тільки в самій Донецькій області мешкає приблизно понад 120 етносів. Але дно цього котла знизу постійно підігрівали різні сили, часом прямопротилежні, здебільшого антиукраїнські, а на самому дні поступово утворився новий етнос, який хтось зневажливо кличе «донбасяни», а комусь хочеться вірити, що саме він «порожняк не гоне». А куди його, власне, гнати? Із дна на дно? У казані перетопились усі, хто тікав на Донбас від злочинного минулого, ті, хто їхав сюди в пошуках великих грошей, а знаходив важку щоденну працю, чи колишні упівці, яких примусово зобов’язували тут жити.

А від дна важко відірватися. При­в’язані до нього роботою й житлом, на яке збирали багато років або одержали від батьків, що заощаджували на нього тривалий час або стояли в черзі на отримання. Віднедавна, на жаль, кожен переселенець, вивозячи на дні валіз свій Донбас, це пронизливо відчуває, бо вибір того, що взяти, а що полишити, — це справжнє пекельне дно. Гірше за вигадане Данте.Але ще, звичайно, дно Донбасу — поняття дуже умовне. Бо тут шахти, тому діл для одних — це стеля для інших. А ще пересічний трудяга на Донбасі переконаний, що шахти є лише тут і тільки в них люди працюють по-справжньому (власне, як йому все життя розповідали, так він і думає). Він і поняття зеленого не має, що в Західній Україні теж багато шахт (а якщо й чув/знає, то певен, що то таке собі «балувство», а не шахти, і там, звичайно, ніхто не працює, а тільки каву п’є), а тому вважає своє дно унікальним і таким, що годує всю Україну. Бо що лишається думати, якщо вже визнав, що живеш на дні? А улюблене політиками протиставлення ук­раїнських Заходу й Сходу — це ще й символічне протистояння відповідно верху (гори) та низу (шахта).

Але визнати це — не значить прийняти. Але знати — не значить розуміти. І безвихідь часом — це не глухий кут, а просто закут, у який ти сам себе загнав. Навіть коли вас з’їли, ви маєте два виходи. Навіть коли ви на дні, то від нього можна відштовхнутись і виплисти на поверхню. Тож те, що відбувається на Сході України, — то вже дно чи ще ні? Уже час відштовхуватися чи треба почекати, поки знизу постукають? Де твоє дно, Донбасе? 

Новини RedTram

Loading...