Арсеній Сітніков

Не будьте такими розумними

10 Липня 2017
Уже три роки минуло, відколи звільнилося від російсько-терористичної окупації багато міст Донбасу, зокрема й мій рідний Бахмут.

Пам’ятаю, що для мене повернення українського стягу на виконком знаменувало появу не тільки рідних кольорів, а й закону. Бо українська держава й відновлення її контролю над окупованими територіями асоціювалося саме з дотриманням вимог законодавства всіма без винятку. Тоді вірилося, що до законності схилять усіх, хто наважився її порушити в часи безвладдя, а представники держави на своєму прикладі демонструватимуть буремному регіону, що жити за чіткими правилами набагато краще. Але не так сталося, як гадалося.

У спробах усе більше цю законність будь-де й хтозна-як установити вийшло, що іноді закон порушується під приводом вимог тотального його виконання. Цей парадокс, що заважає нормально жити звичайним мешканцям і гостям регіону, до того ж є абсолютно комфортним для тих, хто так і не відповів за вчинене. Бо фразеологізм про «клин клином» тут навряд чи колись спрацює. Вважаю, що не треба замовчувати ці проблеми, побоюючись використання проти нас цієї інформації ворогом. Ми маємо відрізнятися від них тим, що дотримання закону для нас в пріоритеті, а будь-які порушники, зокрема й представники держави, мусять відповідати. Особливо це потрібно саме на звільненій території Донбасу, де лінія фронту, чи то пак розмежування, має бути межею між добром і злом, добрим життям і поганим, законністю й беззаконням. І це, мабуть, найкраща концепція мирної реінтеграції окупованих територій.

Але поки що внутрішні блокпости між мирними містами Донбасу є певним епіцентром вищезгаданого парадоксу, процвітання корупції й, не побоюся цього слова, приниження місцевих мешканців. Одразу скажу, що всім тут зрозуміло: посилений контроль мусить бути, враховуючи специфіку розділеного війною регіону. Утім, на це є свій Закон «Про боротьбу з тероризмом», який досить добре все регламентує. Але поліцейські, які несуть службу на блокпостах, що по своїй суті часто скидаються на старі пости ДАІ, на жаль, зазвичай демонструють аж ніяк не нові, а старі та звичні методи: можуть нагрубіянити, тримати по півгодини автобуси з людьми на пекучому сонці, спокійно порушувати закони й на логічне запитання щодо таких дій — «нащо це робити?» — пояснювати все тим, що це зона АТО. Не може становити проблему запис усієї особистої інформації на аркуш паперу чи навіть у власний телефон, що є прямим порушенням закону про захист персональної інформації. Ви впевнені, що ці дані не використають проти вас ті, кому дістанеться цей неофіційний папірець? Ми, наприклад, добре пам’ятаємо, як саме працівники місцевої міліції без перешкод «ділилися» своєю інформацією з бойовиками. Уже не кажучи про такі «дрібниці»: можуть і всі речі дістати із сумки, вивернути всі кишені, хоча без протоколу про обшук і свідків такі дії є цілком сумнівними. А вимагати провести маніпуляції з телефоном, щоб отримати й передати спеціальний номер пристрою (IMEI) — це їхня улюблена справа останнім часом. Навіщо ця база, куди прив’язані особисті дані й номер, за яким можна в будь-який момент без дозволу суду побачити, де ви перебуваєте?

Читайте також: Три роки визволення: відлік нового життя

З усім цим доводиться боротися лише запитаннями про закон, що регламентує такі дії правоохоронців. На що можна почути або про наказ від керівництва, або про якийсь «місячник» із дурнуватою назвою. Але ж більшість людей вимушені, перетинаючи ці блокпости навіть кожного дня, все одно проходити все це знову й знову. Бо вже звикли правоохоронців переважно боятися, ніж поважати. А ще звикли, що ця фраза «зона АТО», як клеймо, і те, на що тепер посилатимуться в будь-якій вигідній ситуації. Мовляв, то десь у Києві, чи Львові можна розповідати про свої права й посилатися на законодавство, а тут зона АТО, тому «не будьте дуже розумними», як мені часто кажуть на блокпостах. І дійсно складно почуватися розумним на фоні таксистів, що проїжджають без усяких перевірок зі своєю фірмовою єхидною посмішкою на обличчі, але все-таки підкрученим тихіше російським радіо, що якимось дивом у них ловить. Демонструвати перед ними свою дієвість і силу тут зазвичай ніхто не хоче. Звісно, адже водій пообіцяв пасажирам, що довезе швидко, без затримок і, певно, щось пообіцяв також тому, хто забезпечив цю гарантію.

Дуже сильно це контрастує з концепцією нової поліції, з тим, що бачу в Києві чи інших містах. Хоча по донбаському міському асфальту вже їздять новенькі позашляховики, які й у столиці майже не побачиш у роботі. Так, машини нові, але, схоже, ставка на Донбасі зроблена не на службу й захист, а на банальну демонстрацію безглуздої та не завжди законної сили. І навіть не до тих, хто того справді заслуговує.

Новини RedTram

Loading...