Ігор Лосєв

Капітулянти

13 Липня 2017
Як відомо, мир може бути встановлений після війни, що завжди закінчується або перемогою, або капітуляцією.

 Проте цілі загони «миролюбців», які нині окупували українські телеканали, радіостанції, газети й журнали, інтернет-ресурси тощо, воліють цю просту істину обминати, вимагаючи й обіцяючи якийсь абстрактний «мир» поза межами вказаних вище координат. Свою «миролюбну» пропаганду вони ведуть так агресивно, виявляючи таку нетерпимість до інших думок, що більше нагадують «яструбів» між «голубів миру». Однак, на відміну від їхніх тверджень, не всякий мир є добром. 

Приміром, УНР у війні за незалежність 1918–1922 років утратила десятки тисяч людей, а під час установленого більшовиками миру — мільйони. Отже, може бути такий «мир», що гірший за війну. Але про це «миротворці» не згадують: не входить до їхньої програми. До речі, раптом і як за командою з одного центру в Україні з’явилося підозріло багато агітаторів за «мир», таких собі активістів антивоєнного руху. Проте чомусь їхня активність спрямована аж ніяк не на агресора, ніхто з цих «пацифістів» до РФ не апелює, а виключно до сторони, яка обороняється, до жертви агресії.
Діячі штибу Вадима Рабіновича, Надії Савченко, Євгена Мураєва, Євгена Червоненка та подібні до них з усіх екранів таврують війну, з болем розповідають, як гинуть наші хлопці на фронті, як страждають їхні родини, як підла влада збагачується на тлі бойових дій, і стогнуть: «Треба закінчувати цю війну!». Однак активною стороною, що окупує частину українських земель і реально загрожує решті України, є Росія. Як Україна може закінчити бойові дії, які ведуть проти неї? Тільки розбивши ворога, бо той на мирне розв’язання не йде, вимагаючи від України капітуляції (у різних формах і варіантах). Пацифісти не пояснюють, як саме закінчувати війну. Раніше вони волали «за будь-яку ціну», тобто капітуляцією (але це слово вголос не вимовляли), тепер, після притягнення до якоїсь відповідальності (напевно, як завжди, символічної) Ігоря Гужви, редактора пацифістського ресурсу «Страна.ua», стали обережнішими. Але все, що вони не кажуть публічно, легко прочитується й, здається, саме так і замислювалося…

раптом і як за командою з одного центру в Україні з’явилося багато агітаторів за «мир». Проте чомусь їхня активність спрямована аж ніяк не на агресора, ніхто з цих «пацифістів» до РФ не апелює

Цілком зрозуміло, звідки ця публіка черпає натхнення і хто його стимулює. Путін використовує пацифізм як зброю проти жертви агресії, спираючись на багатющий досвід своїх попередників на чолі імперії.  

Російську армію більшовики успішно розвалили, відкрили фронт Німеччині й підписали Брестську угоду, яку сам Лєнін називав «похабним миром». За Сталіна було сказано безліч слів про цінність миру з усіх радянських високих трибун і зі шпальт багатьох радянських «правд». Це було в 30-ті роки ХХ століття, коли в Європі (і не лише в Європі) вже палала війна. А в пацифістських промовах, у закликах до вічного миру всіх з усіма з рейхсканцлером Гітлером міг конкурувати лише генсек Сталін. Але справжній псевдопацифістський ренесанс у СРСР розпочався після 1945 року, коли генералісимус, не виконавши попередніх задумів про «світову республіку совєтів», готувався до третьої світової війни, звісно, вже термоядерної… У Москві як гриби після рясного дощу з’являлися всілякі «міжнародні ради миру», запроваджувалися щедрі міжнародні премії «за зміцнення миру між народами», організовувалися всілякі конгреси та фестивалі «миролюбців» з усього світу. Сталінські пацифісти атакували країни Західної Європи, США та Канаду, вимагаючи від їхніх урядів роззброєння і лагідної поведінки на міжнародній арені, нічого подібного не вимагаючи від СРСР.  

Читайте також: «Братні» кайдани

За генсека Брєжнєва в Британії почалися виступи пацифістської громадськості за закриття двох чи трьох ядерних баз на півночі країни. Водночас «миротворці» не виявляли жодного інтересу до сотень таких баз на території Радянського Союзу.

Отже, їхні ідейні спадкоємці в Україні фактично вимагають, щоб Київ зупинив опір і пристав на умови Путіна, після реалізації яких незалежна й суверенна Українська держава припинить своє існування, перетворившись у найкращому разі на московський «бантустан». Проте й це не гарантовано… Паралельно для покращення умов своєї роботи вони вимагають свободи без боргів, без жодних винятків навіть в умовах війни. Тобто йдеться про легітимізацію сваволі проросійських ЗМІ в Україні. Найменші спроби Української держави поставити на місце її руйнівників викликають згуртоване й добре організоване несамовите волання про «утиски свободи слова», про «порушення демократії», про «наругу над європейськими цінностями» та «диктатуру» в Україні. До волань охоче приєднуються юрби корисних ідіотів Кремля, грантоїдів-«правозахисників». Уся ця «миротворча тусовка» є невід’ємною та доволі небезпечною частиною п’ятої колони. З цього й треба виходити. 

Новини RedTram

Loading...