Юрій Макаров

Вашинґтонський ексцес

20 Липня 2017
Перша реакція: Боже милий, і ми замазалися! Друга: ні, усе гаразд, нас просто знову переплутали із сусідами. Знаєте, як воно досі буває: «О, ви з України! Це десь там у Росії?». Або останнім часом трохи краще: «Це поруч із Росією?». У будь-якому разі точка відліку до цього часу та сама. Асоціації, на жаль, теж.

У січні цього року молоде, але впливове американське видання Politico оприлюднило статтю зі звинуваченнями України й, зокрема, нашого посольства у Вашинґтоні у втручанні в американські вибори на боці Гілларі Клінтон. Ішлося про якісь зустрічі й бесіди, де порушувалися питання про ймовірні зв’язки з Росією Пола Манафорта, радника тоді ще тільки кандидата від республіканців Дональда Трампа.

Об’єкт зацікавлення сам собою смачненький. Манафорт уписав своє ім’я в новітню історію України як багаторічний і недешевий консультант Віктора Януковича. У самих Штатах у певних колах ім’я Манафорта мало не легендарне: у перервах між співпрацею з кандидатами-республіканцями на всіх без винятку президентських виборах у США він не гребував порадами клієнтам із небездоганною репутацією з кількох континентів, як-от лідерові ангольського угруповання УНІТА Жонасу Савімбі, філіппінському диктатору Фердінанду Маркосу, конголезькому узурпатору Мобуту Сесе Секо й іншим таким самим красеням, тож робота на Януковича не була якимось винятком. Утім, політконсультант, як і лобіст, — цілком шанована в Америці професія, до фахових чеснот якої охайність у зв’язках не належить, business is business, тому важко зовсім виключити паралельне відстоювання інтересів Кремля в активності згаданого пана, але розвинути це у щось більше, ніж домисли, навряд чи вдасться.

Читайте також: Як приймали Трампа у Варшаві

Усі підозри на адресу України теж залишаються припущеннями, і то не вельми компетентними. Наприклад, Politico з посиланням на анонімне джерело в Києві стверджує буквально, що народний депутат Сергій Лещенко, який першим оприлюднив славнозвісну «бухгалтерську книгу Партії регіонів» (де, нагадаю, виплатам Манафорту відведено жирний рядок), навряд чи став би розкручувати це питання без мовчазної згоди Петра Порошенка. Ну це треба бути ду-уже поінформованим в українських справах, щоби представити Сергія як агента впливу президента: відомо, що від одного його імені багатьох в АП прямо-таки трусить.

Читайте також: Про  скандал навокло Трампа-молодшого

Та січнева стаття так і забулася б, якби днями прес-секретар Білого дому Сара Сандерс у відповідь на звинувачення сина Трампа в контактах із російською амбасадою не згадала делікатненько: мовляв, демократи теж не святі, вони збирали компромат на опонентів за допомоги Посольства України... Щоправда, негайно виправилася, що це не звинувачення, бо все відбувалося законно. Натяк зрозумілий: у перекладі російською — «сам дурак».

Одне слово, ніякого скандалу, симетричного тому, що спричинили вже оприлюднені російські «художества» на кшталт хакерських атак, витоків і зливу, не вийде. Ми чужі на цьому фестивалі політичного лайнометання. Можемо лише оцінити контраст між звичаями справжніх вовчих сутичок і цуценячою метушнею вітчизняної політтусовки. Там одне необережне слово, одна випадкова зустріч може спричинити зворушення національного масштабу. У нас неодноразові, ретельно задокументовані акти підкупу посадових осіб закінчуються заставою в кілька сотень тисяч грошових одиниць держави, де якраз розуміють ціну необережного слова.

І водночас це приклад того, як система контролює збудника спокою. Звісно, це щось протилежне до нашого ландшафту, коли відчайдуха-реформатора саботують, підставляють і врешті-решт з’їдають представники старого порядку — за останні три роки ми цього надивилися у різних міністерствах. Але щось спільне таки є. Інституції — не мертві схеми, регламенти та вивіски, навпаки, то все конкретні живі люди, які їх наповнюють. Коли інституції вибудувані правильно, із запасом міцності, солідарний здоровий глузд чинить спротив дурощам. Я вірю, що Дональд Трамп — не ідіот, попри всі його ексцентричні вибрики й інфантильні образи (зокрема на пресу). Він просто людина, яка переконана, що світ влаштований на простих засадах, а всі, хто не поділяє його переконань, змовилися проти нього. Увесь його попередній досвід тільки підтверджував таке припущення. А насправді проти нього foolproof (дурнезахисна) система запобіжників — алгебраїчна сума різних інтересів, згрупованих у такий спосіб, щоб або звести до мінімуму ексцес виконавця, або нейтралізувати порушника різноманітних конвенцій, які загалом складають суспільний договір.

Читайте також: «I love it» - Дональд Трамп-молодший про російський компромат на Клінтон

Ні, Сполучені Штати — геть не ідеальна країна, у чому ми щойно зайвий раз переконалися. Але чогось у них таки варто повчитися. Наприклад, святої віри у правила. Вони недосконалі, але є.

Новини RedTram

Loading...