Тарас Лютий

Тривке спочування нудьги

25 Липня 2017
Я запитав у своєї дванадцятилітньої доньки, чи нудьгує вона коли-небудь. Відповідь була кумедно-несподіваною, майже в стилі Аліси з Країни Див: у неї в запасі завжди є безліч тем, на які можна понудьгувати. До головних же ознак нудьги вона зараховує: розглядання нігтів і періодичне позирання на годинника

Моє питання до неї спричинило прочитання книжки Ларса Свендсена, котрий наполягає на невловимості цього, як він каже, «порожнього ярлика», що буквально затискає нас у лещата. Разом із тим, автор вибудовує заледве не цілу «філософію нудьги».

Нудьга, звичайно, не журба, проте іноді від неї таки годі відкараскатися. Вона немов безсоння, коли ти лежиш і метикуєш, що от-от заснеш, але зась. Нудьгування безпредметне, немов Ніщо. Його дозволено охрестити великим joy-killer’ом, ба навіть убивцею часу. А тут уже, як зауважив колись лорд Байрон, вибір мізерний: або сам спочуваєш нудьгу, або її наганяєш на інших. Щоправда, кажуть також, що нидіють здебільшого в молодості, бо старшій людині нема чого зайвий раз скніти. Їй не так важать усі оці загострені відчуття, «ерзаци втіхи», на кшталт, алкоголю, наркотиків, тютюну, азартних ігор, екстремальних розваг тощо.

Томління охоплює людину переважно в той момент, коли їй забракло сенсів. Не маючи змоги орієнтуватися в світі, вона й починає неквапом марудитися, немов учень під час нецікавого уроку. Прокрастинація — чи не найпоширеніша з сьогоденних форм нудьги, коли ми безперестану відтерміновуємо виконання якогось свого обов’язку й упадаємо в стан «буцімто думання».

Читайте також: Непозбувна бентега просвітлення

Ну, нехай ми такі недосконалі. Втім, існує переконання, що виключно божественній сутності як самодостатній істоті не властиво скучати. Хоча, де ми бачили, щоби марудилися тварини? Але, за метким визначенням Ніцше, Бог знудився вже на сьомий день. Здавалося б, де-де, а в раю так точно нема місця для нудьги. Та Бог і звідтіля вигнав Адама з Євою, аби порятувати їх від отого нав’язливого переживання. А коли біблійний Еклезіаст невпинно повторює, що геть усе «марнота марнот» і нема нічого нового під сонцем, то чи не про те саме йому йдеться?

Дехто, звичайно, припускає, що нудьга це статусна річ, гідна особи високого рангу. Бо тільки вона втямить упоратися з отим замішанням душі. Дійсно, спершу її розглядали як привілей монархів і аристократів. Проте новочасна масова культура, розгорнувши індустрію розваг, засвідчила рівноправ’я в цьому питанні. Телебачення, соціальні мережі: чи це не засіб утечі від нудьги? Аби-куди, тільки б спустошеність не поглинула нас. А щонайбільшими показниками резистентності до неї стають пошуки інновації й унікальності в будь-яких сферах. Тому, мабуть, медії так ревно й маскують новини під «цікавинки». Новинарні (інформаційні) канали силкуються постачити невибагливому люду свіжі повідомлення мало не щогодини. Виходить, що їм якийсь час зовсім не потрібно самотужки витлумачувати світ. Натомість вони заворожено затерпають у чеканні на того, хто це артистично зробить за них. Отже, їм і нема коли киснути. Направду, нудьга передбачає бодай якусь суб’єктність, не кажучи вже про особистість, яка розуміє свій стан. Тоді як у процесі споживання інформації цього зовсім не треба.

Читайте також: Небанальність зла

Нудьга невпинно наростає із повторюваністю подій. Вона й сама стає «вічним поверненням». Але кожен нудьгуватиме по-різному: один позіхає, нарікаючи, що все довкола остогиділо, а другий розчиняється в комп’ютерній грі, третій буде бити вітрини, іще котрийсь довго чекатиме на потяг, а той матиме до себе й інших завищені очікування, нарешті, хтось не помічатиме змін і подібне. Як до цього ставитися? Попри те, що нудьга відносно нове поняття, в старожитність до неї підходили з моральної точки зору. Ще середньовічний монах відав про «ацедію» — феномен, який передував нудьзі. Це самопочуття, коли тобі здається, що полудневий демон вселяє відразу до життя. Отоді людина прожогом розчинялася в невимовній ніщоті. Зрештою, їй так нічого й не лишалося, як просто зневіритися. Час, невблаганно минаючи, заносив у її душу суєтні почуття.

Як же наловчитися перетворювати спустошеність на допитливість і надавати смислу власному існуванню? Шопенгауер казав, що людське життя складається з двох частин: в одній ми страждаємо, в другій — хандримо, бо таки спромоглися витіснити перше. Щоб не заклякати від хандри, варто безперервно щось вигадувати. В цьому разі, чи не евристичною виглядає нудьга, бо таки повертає нас до мистецтва, релігії, а в цілому — до творчого вимислу?

Читайте також: Фарбарі Місяця

Коли скніння видаватиметься вже аж надміру бездонним, може либонь тоді випорсне нехай і невеличкий шанс налаштованості на розмисел. А допоки владарює нудьга, нестямна ніби летаргічний сон, нам неодмінно хотітиметься якнайдовше зазнавати її впливу, бо інакше доведеться робити вибір, за щось відповідати, вдаватися до конкретних дій тощо. Будучи вкрай знудженими, ми знову раз-по-раз зиркаємо на годинник. Бо тільки щасливі не помічають часу. Ми може б і хотіли позбутися тієї рутини й вирватися з коловороту часу, але розуміємо, що діяльність знічев’я є тільки примноженням порожнечі, бо ми остаточно перетворилися на машини з продукування Ніщо.

Та попри все, нудьга потрібна як досвід переживання цієї порожнечі. Ляк від того, що більше нема на що спертися може обернутися пробудженням і поштовхом до самореалізації. А якщо подужати її таки несила, то важливо не потонути в цьому океані нудьги. Адже вона — горизонт нових викликів, завдяки яким конче необхідно здобути себе.

Новини RedTram

Loading...