Павло Подобєд

Український монастир на Лонґ-Айленді

26 Липня 2017
У північно-західній частині Лонґ-Айленду розташоване місто Ґлен-Ков. Тут, неподалік від Нью-Йорка, на початку минулого століття, американський мільйонер Джон Альфред збудував розкішний маєток в англійському стилі. Однак, після ухвалення американським урядом низки антимонопольних законів, бізнес з виробництва та продажу електроенергії занепав

Утримувати 74 кімнати стало нелегко, відтак Альфред зважився на продаж. Проте, збанкрутілий мільйонер не захотів продавати своє володіння кому-небудь, тільки заради грошей . Для власника важливою була подальша доля будинку та земельних наділів. Відтак, у 1944 р. генеральний настоятель отців Василіянів в Америці о. Максим Марків проводить успішну кампанію зі збору коштів і купує маєток для Чину Святого Василія Великого Української Греко-Католицької Церкви.

Камінна зала монастиря святого Йосафата у Ґлен-Ков

До Ґлен-Ков мене завезли двоє молодих українців: Степан та Роман. Степан родом із Закарпаття, «роботяга» – як сам себе називає. Роман зі Львова, працює в компанії, що займається питаннями енергозбереження. Обидва є парафіянами УГКЦ, відтак добре знайомі з ченцями у Ґлен-Ков та беруть участь у його реколекціях. Наша дорога з Нью-Йорка до монастиря забрала годину часу. Дорогою говорили про політику, трудову еміґрацію та мрії хлопців заробити грошей і повернутися до дому.

Вже на місці нас зустрів отець Євген, який провів оглядову екскурсію. Протягом десятиліть монастир отців-василіян був важливим осередком життя української еміґрації. Йдеться не лише про життя церковне. Ґлен-Ков був місцем зустрічей. Сюди приїздили ветерани УГА, спілкувались про еміґраційне життя, згадували минувшину. Згодом ці ж ветерани, або вже їх вдови, передавали до монастиря свої найцінніші речі: альбоми світлин, петлиці з одностроїв військові нагороди.

Читайте також: Ветерани Армії УНР у США

У монастирі існує чудова бібліотека, над створенням якої працювало кілька поколінь бібліотекарів: Самуїл та Маврикій Попадюки, нині покійний викладач семінарії Дмитро Трояновський. Бібліотечні фонди нараховують понад  50 тисяч найменувань книг та періодичних видань. Розкішне двоповерхове приміщення вщерть заповнене книжковими стелажами, де можна зустріти як стародруки ХІХ століття, так і рідкісні періодичні видання з діяльності Української господарської академії в Подєбрадах тощо.

Однак, грандіозний розмах, вражаючі інтер’єри та унікальні колекції не здатні заповнити порожнечі. Монастир стоїть пусткою. Зі слів братії, за останні роки лише пара відвідувачів користувалась бібліотекою. Сам бібліотекар помер кілька років тому, і з того часу брати навіть не відкривали бібліотечний каталог.

Читайте також: 220 євро, щоб зберегти могилу українського генерала

Грандіозний парк, що розкинувся довкола монастиря, чудовий пляж, якому можуть позаздрити Херсон чи навіть Одеса, – створюють неймовірну атмосферу затишку і спокою. Тут можна гуляти годинами, читати книгу, сидячи під величезним деревом, чи мовчки розглядати обриси старовинного маєтку, що скидається на декорації до голлівудського фільму.

Приміщення бібліотеки у монастирі святого Йосафата у Ґлен-Ков

Ми залишали Ґлен-Ков вже у темряві. Враження роїлись у моїй голові, думки виникали одна за одною. Суперечливі почуття: гордість за великі здобутки старих еміґрантів, захват масштабами, справжній подив від усього побаченого та смуток занепаду, тьмяний відблиск того злету, якого вже не осягнути.

Читайте також: Нью-Йорк і українці

Пізно вночі Степан та Роман завезли мене до Нью-Йорка, висадивши біля помешкання Олександра Балабана – сина хорунжого Армії УНР Якова Балабана, про якого я розповідав раніше. Не зважаючи на пізній час, я довго не міг заснути – крутився у ліжку, дослухався до звуків нічного Нью-Йорка, думав про побачене, намагався уявити Ґлен-Ков у часи його розквіту, уявляв ветеранів Армії УНР та УГА на вулицях столиці світу. Зрештою, я переконав себе рахувати до ста аби заснути. Вранці треба було вирушити до Савт-Баунд-Бруку – місця, яке я мріяв побачити останніх 10 років.

Новини RedTram

Loading...