Тарас Лютий

Стіна символізації

31 Липня 2017
Либонь мало хто підозрює, що такий витвір як символ володіє вагомою мірою динамічності. Певно так само декому не одразу спадає на думку, що символ є однією з універсальних фігур опосередкування вирішальних для людської життєдіяльності конструкцій, як-от, мова, психічна активність, ба навіть геть усі соціальні відносини.

Ми настільки озвичаїлися обертатися довкола символів, напозір маючи справу з ідеологічною пропагандою чи рекламою, що почасти не розкодовуємо цих схематичних побудов, перетворюючись на об’єкти маніпуляції. Коли-не-коли, а складається враження, що деякі символи (свастика, зірка, хрест тощо), хоч і дещо вихолощені, проте порівняно недавні. Натомість нам давно вже звично послуговуватися термінами, на кшталт, «секс-символ», «символічний внесок». Ми й понині «розмічуємо» небеса зооморфними знаками зодіаку. Проте нам вряди-годи ніяк не затямити, що все наше життя й помисли, починаючи від імені й закінчуючи неохоплюваним тлом культури, спирається на символи. Якби їх не існувало, хтозна, чи зуміли б ми орієнтуватися в реальності.

Схоплювати символи доводиться переважно в межах порядків, де вони закорінені. Різні тлумачення символу, на загал, асоціюють його з надприродними аспектами, зокрема, роблять частиною релігійного феномену, або ж обстоюють його раціональну непізнаваність, коли він закарбовує непрояснені площини людського буття. Та, щонайперше, символ є виразником значень. Якщо знак часто-густо постає засобом неприродної чи то пак умовної комунікації, адресуючи до певного предмета, то значення символу, як правило, вичерпати несила.

Читайте також: Тривке спочування нудьги

Зазвичай, символи зіставляють з тропами, тобто словами, вживаними в переносному значенні. Для прикладу, коли йдеться про заміну за аналогією, говорять про метафору («корінь зла»), розгорнутим різновидом якої є алегорія («ріг достатку»). Коли ж якесь поняття пояснюється через зображення, користуються емблемою (прапор позначає державу, голуб — мир). У випадку з метонімією, пряме й переносне значення накладаються («грати другу скрипку», «читати Канта»), а з синекдохою — назване слово залучає значення іншого («вітрило» як «корабель», «хліб» як «їжа»). Насправді, є ще повно тропів, які можна подовгу перераховувати.

У невеличкій розвідці Бодуена Дешарне та Люка Нефонтена подається розвій уявлень про символ. Так, давньогрецький термін «to symbolon» виказує якусь ознаку, передовсім, розділену річ, із об’єднанням часток якої цілісність поновлюється. Отже, мається на увазі певний акт упізнавання, коли подається виразний сигнал, вказівка тощо. В результаті, виявляються принципи дійсності як зв’язки явного й неочевидного. Тож символ ніби наструнчує нас до осмислення чогось іще недоступного.

Коли філософи-досократики запроваджували поняття «першоначало» («архе»), в якості якого поставали «вода», «апейрон», «земля», «вогонь», «повітря» тощо, вони не просто дошукували нового витлумачення всього сущого, позаяк не вдовольнялися узвичаєним. Йшлося не про те, щоби замістити старе, а вказати на проникливу конфігурацію впорядкованості. Схожим чином піфагорейський математичний символізм задекларував владу закономірностей, що заправляють структурою пов’язаних елементів буття, спостерігати яку спроможний не абихто.

Згодом однотипний шлях розроблятиме Платон, спираючись на символічне пригадування, як курс до ідеального. Повабним свідченням символізації є його міф про андрогіна: розділена бозна-коли на дві статі людина приречена на довічне шукання своєї половини в стремлінні об’єднатися в довершеності. Так само в його концепції мови речі символічно сходяться з іменами. Однак Аристотель акцентує на тому, що в подібних поєднаннях варто бути обачливим, адже вкрай легко зринають неточні мовні побудови. Тому Стагірит каже про уважність у створенні символічного зв’язку між чуттєвим і надчуттєвим світами.

Читайте також: Історія порногламуру

Ваговитий внесок в опрацювання символу зробили стоїки, продемонструвавши, що він має справу з опосередкуванням, яке здійснюється через безтілесне слово. Відтак, в мові умовно оприявнюються психічні сприйняття. З іншого боку, в елліністичній теургії було показано як символи стають ключами до божественного на шляху духовного вправляння. Наслідком цього є перехід людини до вищого щабля знання. Згідно з цією позицією, пізнавати світ означало читати, переживаючи, книгу божественних символів, які й дозволяють сягнути сакраментального рівня буття.

Збіжний підхід намагався застосувати до грецького перекладу новозавітних текстів Філон Александрійський. Він нашукує особливі символи в оповіді, щоби встановити істинний сенс тексту, розрізняючи моральний, духовний, метафізичний рівні. Отож, за дослівним смислом стоїть незрима реальність, а між символікою Біблії та космічним устроєм є деяка відповідність. Уміючи розкодовувати порядки знаків, вільно осягнути всезагальну єдність. Іоанн Скот Еріуґена теж припускає, що сенси Писання «переливаються», ніби павичеве перо. Але досягнути єднання з Всевишнім дозволено через утвердження божественної присутності мало не в будь-якій речі. При цьому, символ залишається цілковитою абстракцією, ледь-ледь помітним слідом у речах.

Це, безперечно, містичний підхід. Але середньовічні схоласти наполягали: правила аналогії розуму, коли речі виявляють причетність до Бога, впритул наближаються до доказів його буття. А ось Данте стверджував, що інтерпретувати можна не лише священні, але й світські тексти. Позаяк, крім буквального, в них доконечно віднайдеться алегоричний, моральний чи надчуттєвий вимір. Отак, символ виринає не лише на шляху міфологічних і алегоричних тлумачень, а надається до раціонального осмислення через аналіз мовних одиниць (слів, знаків, метафор).

Стало ясно, що символіка переводить феномен в ідею, ідею в образ, але до кінця не розкодовується. Тому символ нерідко вважали таким, що належить до царини інтуїтивного пізнання. Разом з тим, він часто вимічає дещо неприступне ні для чуттєвості, ні для розуму. Коли Ернст Касирер повідає про символічну змістовність, то це означає, що смисл виявляється через людську свідомість або її символічні форми (міфи, мову, мистецтво, науку). Значить, якщо людина відкриє в собі специфічну чутливість, то здобуде доступ до над-емпіричної дійсності. Розкриваючи символічний вимір, вона асоціює себе з чимось іншим.

Читайте також: Що таке популярна культура?

Але символи свідчать і про певну конфліктність: недарма Фройд іменує образи сновидінь символами притлумлених бажань, які спричиняють неврози, подолати їх дозволяє лише творча активність. Отож, уся сфера уявного пов’язана з символічним. Серед креатур людської психіки символ залишається чи не найбільш багатозначним. Юнґ підкреслював роль транскультурних стереотипів (архетипів), найдавніших образів, які складають основу символу, тобто складну для остаточного усвідомлення сутність.

Коли культуру починають розуміти як сукупність символічних систем, окремий символ немислимо збагнути у відриві від останніх. Можна домовлятися про значення символів, приводити їх в дію мовними засобами, але годі обмежити індивідуальними уявленнями. Вони стають виразами колективних репрезентацій, що приходять у відповідності до суспільних інтересів. Через символи люди вступають у зв’язок, бо не задовольняються виключно прямими значеннями. Та рано чи пізно вони таки зіштовхнуться з невиразимістю. І тоді символи провокують їх на розмисли, позаяк відсилають до не менш неосяйних символів. Стіна символізації, перед якою опиняється людина, свідчить про загадковість самого інтерпретатора, якому кортить дізнаватися про місце свого буття й власне призначення. А це знання вимагає особливої артикуляції.

Чи не тому осягнути природу символу означало б досягти рівня осяяння? Остаточний смисл тут незбутній, адже значення породжують багатомірні символічні шереги, що набувають значущості в екзистенціальному напруженні, а їх, своєю чергою, визначають особливі ситуації людського буття, зберігаючи цей ґрунтовний досвід.

Новини RedTram

Loading...