Тарас Лютий

Тиранія насолоди де Сада

17 Серпня 2017
Не раз помічено, як неприступні для декого речі, а до того ж ті, які не відповідають ординарним стереотипам, часто-густо спричиняють у багатьох людей таке роздратування чи обурення, що вони ладні, щонайменше, закарбувати їх як нісенітницю. Літературним подразником такого нерозуміння вже кілька століть є маркіз де Сад, якого або підносять до небес, або ж, навпаки, відчайдушно проклинають. Одні пнуться мало не дослівно сприйняти його твори, інші нарікають, мовляв, нащо взагалі таке писати. Безперечно, тексти де Сада — це передовсім небилиця, ще й провокація стосовно того, чи здужає людина таке «перетравити», чи не забракне їй інтелектуальних і мовних засобів, аби все це збагнути й висловити? Про збіжні речі пише у своїй розвідці Марсель Енафф.

Що це за письменник такий, де Сад? Літератор ніби ж має писати гоже, аби читач був від його опусів у захваті. Утім, Сад аніскільки не проймається стилістичною елегантністю. Ба більше: він до того нахабніє, що нищить узвичаєний канон письменства, спотворюючи мову: у його наративах добро ніколи не торжествує та й годі шукати якогось happy end’у. Можливо, через такі самі «гріхи» думки його героїв усякчас приписують самому авторові.

Здається, що якнайбільше Сад глумиться над тілом. Для цього у своїх описах він зводить його до рівня максимальної абстракції, щоби затим зробити з ним усе що заманеться. Звісно, тут ідеться про два рівні: про тіло лібертена та тіло жертви. Із зрозумілих причин лібертен не може дозволити знущатися над власним тілом. Інакше він неминуче позбудеться влади. У решті випадків тіло для Сада стає механізмом, або, як сказав би Ламетрі, машиною. Тілесній машинерії не підвладні порухи душі, почуття, моральні приписи, стид, совість тощо. Таке тіло не має рис персональності. Група тіл, навпаки, нагадує виробничий цех, де повсюдно домінує кількісний підрахунок оргій і задоволень. Адже кількість примножує владу.

Саме тому Сад проголошує, сказати б, чисту економіку насолод. Тут спостерігається планування, реалізація, видозміна операцій, їх довершення тощо. Це досягається стратегіями комбінування й маніпулювання тілами й органами. Але розкошування залежить виключно від кількості, а не оперативності. Разом із тим, Сад ніби промовляє: добро, про яке безперестанку торочить красне письменство, є чимось цілком житейським, а все почварне й зле стає непрозаїчним, воно перехоплює дух і дозволяє довідатись про людину щось непередбачуване. Якщо звичаєвість говорить про форми врівноваженості, то Садові йдеться про легітимацію нестримного.

Читайте також: Народження дитинства

У його текстах чи не вперше подибується брак суб’єктності. Тому описуване ним тіло не має жодних таємниць. Воно просто нічого не повідомляє. Йому навіть немає чого сказати, бо цього права його позбавлено. Усе, що для нього залишається, — це закріпачена дія. Крім того живучи в добу енциклопедизму, Сад створює власний лексикон перверсій, такий собі перелік пристрастей. У цьому й проявляється перспектива «висловлення невисловлюваного»: беззмінно повторювати опис подій насолоди.

Скидається на те, що мати шанс бодай щось сказати, виговоритися до кінця — це унікальний привілей пана. Щоправда, позиція володаря слова означатиме не мудрість, а всевладдя. До речі, якщо висловлено геть усе, то дарма щось опротестовувати чи додавати. Це можна лише прийняти. Чи не єдиним суперником, примарним Іншим для властителя дискурсу (мови), є читач, тобто ми з вами. Сад учиняє неймовірне, щоби тільки перетворити читача на співумисника. Він жадає розбурхати його хіть і заманити на свій бік.

Відбувається щось на зазок підкупу: Сад готовий надати читачеві привілейованого стану, зробити з нього теж велителя, аби більше ніхто й ніколи не стояв на перешкоді в здійсненні задуманого. Він віртуозно ухиляється від геґелівської діалектики «пан-раб», оскільки підневільність раба не продуктивна, а суто підконтрольна функція. За Геґелем, у праці раб освоює світ, тоді як пан самоусувається й, врешті-решт, втрачає владу. Лібертен-пан де Сада перебуває в бездіяльності тільки для того, щоби вивільнити собі час для розкошування. «Сказати все» й означає досягнути піку задоволення. Ерогенні зони Садової  літератури — вуха й рот, заворожене слухання й оціпеніння, немов від співу сирен, і солодкава оповідка. Той, хто промовляє, той творить історію й володіє світом. А той, хто пильно слухає, годен розуміти. Мова на рівні говоріння й слухання перетворюється на царину задоволення. Якщо для Канта можливість розважливо висловлюватися є здатністю проявляти свій розум, то Сад робить її сферою збудження (мовна нестримність).

Сад бунтує проти заборон. Якщо про щось говорити не дозволено, потрібно зламати табу. Для Сада нема нічого заборонено. На додачу, його просто розлючують сталі значення слів. Він легко застосовує обсценну лексику, щоб «зламати» їх. Згодом Фройд так само вимагатиме від своїх пацієнтів, аби вони казали те, що промовити соромно, вбачаючи в цьому виявлення причини неврозу. Тобто потрібно змусити говорити несвідоме.

Читайте також: Стіна символізації

Вочевидь, це й парадоксально, але в Сада можна відшукати й певну аскезу, і навіть провести паралель між ним і містиками, приміром, з Іґнатієм Лойолою. У цьому разі лібертену навіть не потрібно говорити, адже промовляють самі знаки поєднаних тіл. От тільки голос Бога в Сада замінений голосом бажання. Лойолу й Сада об’єднує концентрація на галюцинаторному уявленні. Ми спостерігаємо, як лібертен ураз перетворюється на «всевидяче око» й дістає задоволення від паноптизму. Позаяк немає жодних таємниць, усе скидається на пишне сценічне видовище, у якому не знайдеш звичного розподілу на глядачів і акторів, адже відбувається безупинна зміна позицій.

Уся західна літературна традиція вибудовує дискурс любові на поступовості, що передбачає галантність, куртуазність, терпеливість, ігрову прелюдію тощо. В уявленні лібертена насолоду можна отримати лише миттєво, маючи безперешкодний доступ до тіл, включаючи будь-які варіанти коїтусу. Усе це досягається розгнузданістю та принукою. Задоволення тоді стає ідеологією миті. «Спинися мить» — ці слова слушні й для лібертена, позаяк у них насолода перемагає час. А коли випробувані всі насолоди, більше нема про що говорити.

Новини RedTram

Loading...