Арсеній Сітніков

Стипендія- атавізм чи погляд у майбутнє?

28 Серпня 2017
В українських міністерствах завжди буде чим зайнятись. Наприклад, треба ж комусь рахувати чи не забагато українці продуктів купляють, і скільки з того відправляють у смітник. А ще комусь треба постійно щось скорочувати – що поробиш, робота така. Бюджет не гумовий.

Нещодавно заступник міністра фінансів в інтерв’ю заявив, що на цьогорічному скороченні отримувачів державної стипендії ніхто зупинятися не збирається. Поступово за декілька років чиновник прагне дійти до показника лише в п’ятнадцять відсотків тих, хто за гарні досягнення в навчанні буде отримувати академічну стипендію. Але ж одночасно інші цифри мають вирости – розмір стипендії спочатку до прожиткового мінімуму, а потім і до мінімальної зарплати в 3700 грн. Але от показник актуальний на сьогодні, а плани щодо запровадження цих сум лише на 2020 рік. Тому чи вистачить нинішньої мінімальної зарплати аби, за словами посадовця «мати можливість жити безбідно», через три роки – подивимось. Але поки в цьому питанні всі зайняті математикою, хочу розглянути саму ідею доцільності стипендії для українських вишів.

  Одразу після заяви чиновника з Мінфіну міністр освіти наголосила, що абсолютно не підтримує таких дій. І бажає зберегти для студентів заохочення та матеріальний захист. Дискусія про стипендії того ж рівня, що сварки щодо безоплатної медицини та пільгових проїздів для пенсіонерів. Порушити традиційні соціальні кордони в Україні зараз дорівнює самогубству. Але вже точно час чітко і, головне, чесно визначити державне (а не окремих міністерств) розуміння та ідею студентських стипендій, як одну з форм соціальної підтримки держави. Що воно для нас таке – фінансовий захист, мотивація, чи просто імітація державного піклування для молоді. Це те, що треба собі добути, чи те, що має надати держава, як обов’язок? Чи можливе державне регулювання уподобань абітурієнтами певних професій через стимулюванням грошової допомоги (залучання майбутніх вчителів чи інженерів)?

Читайте також: Особливості цьогорічного вступу

Незважаючи на постійне апелювання до радянського досвіду, в українському соціумі вже чутні голоси про неможливість взагалі безкоштовності освіти, не кажучи вже про якісь стипендії. І для українських політиків зараз модно в таких ситуаціях звертатись до прикладу західних країн. Найкращий спосіб запровадити ідею та автоматично відправити в нокаут всіх критиків – «Ви що, не хочете жити як в Європі (Америці)?». Але треба зазначити, західний світ зовсім не одностайний в цьому складному питанні. Вибір є - чий досвід ліпше перейняти. Система освіти загалом в США докорінно інша, тому лише один її елемент, навіть дуже гарно впроваджений на тіло української освіти, буде швидко відторгнутим. Адже тоді стипендія має бути включена в гранти від держави чи приватних фондів для навчання. Це дуже круто- отримувати гроші на якісь дослідження чи експедиції, щоб вдосконалюватися та розвиватися! Але це, дійсно, не питання стипендії- це питання докорінної зміни системи освіти. Віддати гроші в навчальні заклади, аби ті видавали гранти найкращим своїм студентам, як це роблять британці – гарна ідея, але справедливий розподіл, на жаль, складно уявити її в нинішніх корупційних освітніх реаліях нашої країни. Ближче до нас Франція і Німеччина, де також є можливість отримати освіту безкоштовно і навіть стипендію, якщо відповідаєш високим вимогам щодо успішності. І тут ніби все збігається з новими правилами в Україні – все, окрім кількості тих, хто отримує вищу освіту, її цінність взагалі та, звісно, розміру цих стипендій. Шалене знецінювання вищої освіти як такої в Україні не може сприяти адекватному підходу до стипендій. Бо якщо саме право здобувати освіту безкоштовно не є дуже престижним і унікальним, диплом часто отримується тільки “щоб було”, то якісь фінансові заохочення на цьому тіл виглядають смішно.

Читайте також: Без права на помилку

Ще ближче до нас Польща, і я не про географію. Їх поділ на академічні та соціальні стипендії повністю схожий з нашим, але отримати другу вищу там можуть не тільки представники пільгових категорій, а й просто студенти, сім’ї яких мають маленький дохід. Що ще цікаво – поляки дають стипендії не тільки своїм громадянам, а взагалі всім, хто навчається в їх країні. Тож заманюють нашу молодь не тільки європейським дипломом, а ще й фінансовим забезпеченням. Бо поляки, прогнозуючи відтік “мізків” в інші країни, мабуть,  стурбовані тим, яке майбутнє чекає Польщу. Поки в нас і далі продовжують рахувати чи не  їмо ми більше за німців. Але чомусь мені здається, що українське студентство на всі ці скорочення академічних виплат просто “заб’є”, зважаючи на не дуже велике “ціну питання”. І кожен буде вибирати звичний для себе алгоритм поводження в соціумі: хтось шукатиме інші соціальні пільги, хтось — роботу в вільний час, а хтось налягати на підручники, щоб попасти в ті 45(15, 1%) успішних в навчанні. Але навряд чи це взагалі стосується тільки стипендії. 

Новини RedTram

Loading...