Арсеній Сітніков

Не готові

19 Вересня 2017
Навіть в звичайних умовах сучасного світу навряд варто зверхньо ставитись до хоча б мінімальних навичок медичної та психологічної допомоги собі та тим, хто поруч. В країні, де три роки йде справжня війна, нехтувати цим — просто злочин.

Коли ми п’ємо каву в центрі столиці, засмагаємо десь на пляжі в Одесі, чи просто йдемо по вулиці свого рідного міста – навряд багато з нас готові до надзвичайної ситуації, що, на жаль, зараз може статися з великою вірогідністю будь де. Бо коли десь в країні говорить артилерія, думати, що на ніби мирній території не може пролунати вибух чи постріл може й хотілося б, але аж занадто наївно. Бо прикладів просуванні війни вглиб країни в нас вже достатньо. Зараз в жодному разі  йдеться не про атмосферу страху, а про варіанти унеможливлення цього страху перед ворогом без шкоди для безпеки життя власного та оточуючих.

Процес розуміння нашою країною (і тут як про владу, так і про населення) того, що на мирне та спокійне життя вже давно скоїли замах і що просто заплющити на це очі не є спасінням, аж занадто затягнувся. Ворог точно є, він точно діє і в нашому тилу, навіть найглибшому, а от нашої готовності до небезпеки, яку нам цей ворог готує кожного дня, в нас досі немає.

Чиатйте також: Школа для всіх

Наведу свіжий приклад: на вихідних на Хрещатику зібралась величезна кількість людей на святкуванні річниці Реформації та виступу Ніка Вуйчича. Чудова атмосфера свята, величезний натовп. Але ж під’їзд до місця проведення перекриває одинокий патрульний пріус, а не бетонні блоки, а ось в середині дуже багато масивних конструкцій, що заважають вільному пересуванню великої кількості людей в разі небезпеки. Але головне – навряд чи хоча б декілька десятків з присутніх знають, що треба робити у разі теракту, тисняви чи іншої надзвичайної ситуації. Про базові знання надання першої медичної допомоги можна й не згадувати. Сучасне українське суспільство, яке залюбки вступає в багаточасові дискусії в соцмережах, не може виділити ресурсів та часу на опанування елементарних навичок, які рятуватимуть життя.  Ми можемо собі дозволити свята, радісне та цілком спокійне життя, але не бути готовими до зовсім іншого розвитку подій – ні. Бо спокій має бути  не в тому, щоб “не нагнітати атмосферу”, а в тому, щоб абсолютно всі навіть в такому великому натовпі, як в неділю на Хрещатику, знали - що, коли та як робити в разі небезпеки.

Дуже показовою стала ДТП за участю сина нардепа Шуфрича, коли постраждалого справді врятувала перша медична допомога, яку йому надав випадковий свідок. Ним виявився син головного рабина України, у якого за спиною, звісно, служба в ізраїльській армії, а також поруч був спеціальний медичний рюкзак. Якби небезпека для життя була не в одної людина, а одразу цілого натовпу, впевнений, що саме людина з такою підготовкою мала б набагато більше шансів і вижити самому, і допомогти врятувати інших. Можливо, для цього зобов’язувати всіх служити в армії, як в Ізраїлі, занадто різкий крок, а от імплементувати таку підготовку у цивільне життя, вважаю, цілком можливим. Для цього в школах на предметах охорони життєдіяльності мають розповідати не лише про правила дорожнього руху, а й відпрацьовувати на практиці правила евакуації та поводження в натовпі. Дітки в населених пунктах на лінії фронту отримали такі навчитки на справжній війні: вони точно знають, як евакуйовуватись, спускатися в сховище та робити це без жодної паніки.

Читайте також: Порожні коробки та промови

Навряд про правила такої поведінки знають їх однолітки в інших містах та селах України хоч трохи більше, ніж три рядка в підручниках.  Хоча в мене в школі час від часу проводили навчальні евакуації, але, як мені здалося, вчителям була поставлена головна задача – врятувати журнали і вони ніби її виконували. Але ж ніби всі взнають, що ворог працює проти нас не тільки на лінії фронту. То, можливо, вже час поставити це питання на більш серйьозному, державному, рівні — більшість населення країни, яка має війну на своєї території, повинна бути готовою до різних її проявлень. В університетах, коледжах, технікумах та училищах точно потрібен обов’язковий курс тактичної медицини на всіх спеціальностях та факультетах. В школах — тренінги з безпечної поведінки в суспільстві: від поводження серед великої кількості людей до, наприклад, безпечного спілкування з тваринами. Наголошую- професійні тренінги, а не просто лекція з записом тез в зошит! З дорослим населенням, можливо, складніше, але впевнений, якщо зробити правильну соціальну мотивацію та масові безкоштовні курси на вихідних, бажаючих вистачало б. Тим більше, що подібні навички рятують життя не тільки на війні: скільки б життів можливо було зберегти під час ДТП, пригод на воді чи природних катастроф, якщо б випадкові свідки не тільки бажали, а й вміли рятувати.

Якщо зможемо максимально себе підготувати до будь-яких ситуацій, то будемо точно сильнішими та менш уразливими. Бо коли знаєш, як себе захистити, приємніше й каву пити, й мирне життя в своїй країні будувати. 

Новини RedTram

Loading...