Тарас Лютий

Символічний світ Сковороди

24 Жовтня 2017
Як помічають дослідники, Григорій Сковорода був мислителем того типу, який в ідейному плані все змішував і все приймав. Тому його часто називають філософом без системи. Може саме через це в його творах часто зустрічаються протилежні думки. І висловлював він їх цілком свідомо. «Але що це за тип діалектичного мислення?» — запитує в своїй розвідці про Сковороду Дмитро Чижевський.

Власне, йдеться про відкриття протилежності чи принципу коловороту, коли антитези характеризують усе в світі, допомагаючи мислити його єдність. Проте подібні думки ми знайдемо ще в Святому Письмі, в отців церкви, починаючи з псевдо-Діонісія Ареопаґіта, а щонайбільше — в  німецьких містиків (Екгарта, Таулера, Сузо, Ангела Сілезіуса) або ж у Ніколая Кузанського. Антитетичними формулами сповнена й поезія німецького бароко. Їх ми також побачимо в німецькому ідеалізмі. Одначе, Сковорода не обґрунтовує систематично свій стиль. Антитеза слугує йому образом руху. Це руху по колу, коли все вертається до свого початку.

Протилежності (боротьба світла і темряви, добра і зла) породжують третій принцип — сполучення. А рух по колу — це принцип буття світу. Для Сковороди, світ стоїть під знаком цієї боротьби. Але безпосередньо висловити цей закон неможливо. Тому філософ і послуговується символами, порівняннями та образами. Протилежності сполучається в третьому елементі. Така єдність завжди є поворотом, повертанням до себе, до Бога, додому. Все повертається до себе без початку й кінця.

Крім того, рух по колу символізує двійку і трійку: протилежності та сполучення. Символом того руху є коло, колесо, вічність, ланцюг, куля, миска, корона, хліб, монета, яблуко, сонце, жорна та всі інші круглі предмети. Найпоширенішим символом є Уроборос: змія що тримає в пащеці свій хвіст. Про це говорили ще орфіки, Платон. У християнстві це повернення до Бога, а в містиці — символ живої душі чи Всевидяче око.

Читайте також: Під навалою мас

Оскільки символ неможливо тлумачити однозначно, з точки зору Сковороди, це позитивна риса символічного пізнання. Постійно потрібно щось витлумачувати, інтерпретувати, реалізовувати. Треба йти далі в суть речей, не обмежуватися побіжним. Мислення рухається від понять до образів, від термінів до символів. Символічна форма мислення має охопити всю сферу думки. Ось чому Сковорода не є «українським Сократом», каже Чижевський. Радше, він — український досократик, адже саме вони почали мислити образами: вода, вогонь, апейрон тощо. Сковорода будує не раціональні конструкції, а фантастичні символи, хоча вони й не беззмістовні.

Отже, в світі закладена подвійність, тобто все має свій другий бік. Крізь позірну видимість потрібно дійти до самої істини. Втім, символи — це лише лушпиння правди. Тому в кожному символі є три «шари буття»: простий, зображальний і прихований.

Взагалі, у Сковороди сила-силенна різних символів і емблем. Це звірі й птиці (віл, змія, бусел, мавпа, голуб, олень, верблюд), фантастичні тварини (сфінкс, сирени, фенікс), рослини (колос, яблуня, квасоля, зерно, сім’я). Тут чимало мертвої природи (магніт, веселка, сонце, вода, джерело, потік), це й наслідки людської діяльності (трикутник, лабіринт, перстень, жорна, годинник, якір, колесо) тощо. В зображенні емблем і символів Сковорода послуговується амстердамським виданням, що потрапило в Україну за часів Петра І. Проте він користувався й іншими публікаціями. Зрештою, подібну символіку можна побачити і в українському мистецтві, зокрема, на кахлях. Основним джерелом символічно мистецтва є філософська література. Передовсім це стосується платонізму. Так, душа уподібнюються зерну чи насінню, пізнання — ловлі птахів. Подібна символіка зустрічаються й у Старому Заповіті, а також у Філона, Прокла, Ямвліха, а згодом у багатьох представників християнської філософії. Тут варто згадати і ренесансне мистецтво: Дюрера, Леонардо, Рафаеля, Тиціана.

Чиатйте також: Легіт смакових усолод

Сковорода активно застосовує символічну інтерпретацію до Біблії. Себе ж він називає «любовником Біблії», яку почав читати з 30-літнього віку. Як відомо, Сковорода створив вчення про три світи: великий, або загальний світ; мікрокосм, тобто маленький світик або людина; і світ символічний, або Біблія. Втім, стосовно Біблії Сковорода застосовує іноді негативні характеристики, називаючи її дурнею, трупом, лайном, мутилом, брудом тощо. Тобто, Біблія є водночас Богом і змієм. Вона брехлива, але й правдива, дурна, але й премудра. Біблія блює брехнею та нісенітницею, вона спокушає. Цей подвійний характер Біблії дозволяє порівняти її зі сфінксом. Саме тому Сковорода відкидає буквальне розуміння Біблії, щоби не породжувати численні нісенітниці, суперечливі тлумачення. Біблія — це не остаточна істина, а тільки шлях, яким можна йти. Подібну інтерпретацію ми бачимо в тій таки німецькій містиці, зокрема, в Якоба Беме. Сковорода сполучає дві традиції: святоотцівську та містичну. Щоправда, у Сковороди немає детальної космогонії чи глибокої теології.

Особливе місце в його вченні посідає ідея матеріального світу. Матерію Сковорода називає сечею, плоттю, тінню, видимістю, піском, полином, жовчу, смертю, пеклом, марнотою тощо. Вона виглядає як ніщо, бо матеріальне буття тільки здається, а світ є лише видимим. Матерія закриває від нас правдиве буття, будучи завісою. Сковорода не скупиться на епітети для неї: солома, полова, правах, попіл, хвіст, хребет. Все це пасивне і несамостійне буття. Проте матерія вічна. Зрозуміло, що після таких слів Сковороду записували або в гностики, або в матеріалісти. Та незважаючи на вічність матерії, її не можна назвати сутністю буття. Навпаки, вона прикриває справжнє буття. Потрібно відкинути зовнішнє матеріальне лушпиння речей, аби доторкнутися до дійсного єства. Отже, ми бачимо лише покривало. Матерія, таким чином, є лише стіною й тінню. Але світ, що захований під матерію називається новим і таємним.

Сковорода — майстер протиставляти світи: день і ніч, голова і хвіст, старе й нове, отрута і їжа, південь і північ, потоп і скеля, зима і літо. Два світи — це два шляхи життя. Світ складається з двох природ: видимої та невидимої натури. Перша — це тварний світ, а невидима — Бог. Біблія вчить нас розрізняти подвійність: людину та Людину. Сковорода наполягає: всюди треба бачити подвійність. У невидимому приховується сильніше і могутніше. Так, людина здатна підкоряти собі звірів, а маленька іскра руйнує великі моря. Непомітна пружина рухає машини, а дух животворить.

Читайте також: Дзеркало: погляд у безмежжя

Та Сковорода не до кінця розробляє свою філософію. Він був противником сектантства, але і не хотів завершеної системи. Свої думки він залишив незавершеними. Його філософія потребує додаткової інтерпретації. Проте й дуалізм у Сковороди не є оригінальним. Лише деякі символи заслуговують окремої уваги. Наприклад, цікаво він інтерпретує образ тіні. Без неї не може існувати нічого вічного, самостійного, безмежного.

Говорячи про дуалізм або подвійність, Сковорода наполягає: дві природи поєднані між собою як людська та божественна, поєднані в Христі. Фальшиве розуміння цього поєднання він називає «Вавилоном». Остаточного збігу та змішування обух природ досягнути неможливо. І це улюблена думка Сковороди. Душа й тіло пов’язані між собою, але сполучені не остаточно. Сковорода показує їхню принципову різнорідністю, але й взаємодопомогу, наприклад, в притчі про сліпця та кульгавого.

Так само він говорить і про Бога як про ідею єдності. Бог є початок і кінець. Сковорода подає цілу низку символів: сонце, вогонь, джерело, безодня, скеля, трикутник. Усе можна пізнати лише в Богові та через Бога.

У центрі уваги Сковороди стоїть вчення про людину. Людська істота теж подвійна: вона складається із зовнішнього тіла та душі. Основою вчення є наука про внутрішню людину. Основним завданням людини є перетворення на дійсну людину. Внутрішня людина захована в матерії. Потрібне друге народження. Отже, є дві людини: земна і небесна. Ми бачимо тільки тінь, порожнечу, ніщо. Пізнаючи дійсну людину, ми піднімаємося від землі до неба. Але дійсна людина — це таємниця. Найчастіше ми маємо справу з ілюзорним існуванням людини. Справжня людина подібна до блискавки, вона — правдивий Адам. Тілесний бовван має багато постатей, віддзеркалень, які з’являються і зникають. Людську глибину Сковорода називає серцем. Воно є безоднею і основою людського буття, вогнем і божественною іскрою всередині людини.

Новини RedTram

Loading...