Максим Віхров

Між трудоголізмом і Різдвом

16 Листопада 2017
25 грудня – себто «західне», григоріанське Різдво офіційно стало вихідним днем. Рада ухвалила відповідне рішення.

Але щойно заходить мова про свята, здіймається лемент, що ми і так забагато відпочиваємо. Тільки-но скінчились весняні свята, пішов сезон відпусток, після відпусток – цілий жмуток державних свят, а за ними – «зимовий Рамадан». Навіть коли свято припадає на вихідний, дається додатковий день. А коли ж працювати? Оця похмура «святофобія» - не зуд окремих трудоголіків, а цілий популярний тренд. Мовляв, нескінченні «червоні дні» – то для «совків» та халявщиків, а прогресивно мисляча людина прагне працювати, рухаючи вперед і себе, і країну. Дехто пропонує не лише зменшити кількість святкових вихідних, але і ввести 6-денний робочий тиждень, скоротити відпустки – чого не зробиш для підвищення ВВП…

І хоч більшість «святофобів» щиро вважає себе послідовними лібералами, їхня риторика відгонить мені дрімучим «совком», бо саме в СРСР навколо праці був зведений натуральний культ: з мучениками, святими, світлим комуністичним потойбіччям і всіма іншими атрибутами, окрім Бога. СРСР розпався, але культ праці в підручниках лишився – з іншими акцентами, але з тією ж абсурдною спрямованістю у зяюче Ніщо. «Дай працювать, працювать, працювати, у праці сконать!» - благав землю-матінку Іван Франко. І поки вчителька сипала цитатами, мені вірилось, що наші пращури ловили від роботи величезний кайф. Звідки мені малому було знати, що від тяжкої праці зазвичай трапляється не поетичний екстаз, а грижа, в якій марно шукати морально-етичного навантаження. Так само, як у кривавих мозолях, стертих суглобах та інших ознаках трудового перевантаження.

Перед тим, як шанобливо цілувати трудові мозолі або червоні від офісного монітора очі, треба задаватись питанням, звідки це все береться. Бо іноді під трудовим героїзмом ховається банальне безглуздя. Пам’ятаєте, як Павка Корчагін з роману Миколи Островського будував вузькоколійку десь під Бояркою? Звитяжно будував, на межі людських сил, поклавши там своє молоде здоров’я – коротше, «конаючи у праці». Образ вийшов настільки сильним, що зі сторінок роману Корчагін зійшов прямо у пантеон радянських героїв – ім’ям цього літературного персонажа навіть називали вулиці. Але варто взяти олівець і калькулятор, виявляється вся абсурдність і дикість цього «подвигу». Без лапок тут не обійтись, бо 300 робітників цілих 3 місяці (!) ціною неймовірних зусиль (!!) клали 6 (шість!!!) кілометрів рейок. Та при нормальній організації праці там роботи на тиждень, якщо не менше…

А тепер повернімось до наших вихідних. Якщо кількість «червоних днів» у календарі зменшиться, українці працюватимуть довше, але довше – не значить краще, себто продуктивніше. Що б там не казали трудоголіки, свят в Україні не більше, ніж в середній європейській країні, натомість продуктивність праці у нас учетверо нижча, ніж в ЄС. І цю лакуну не подолати, змусивши українців працювати кількадесят додаткових годин або навіть днів. Економічного дива не станеться, навіть якщо всіх нас загнати у трудові табори. Просто тому, що в сучасному світі найбільші прибутки мають не ті, хто працює довше, а ті, хто має кращі результати роботи. І вимірються ці результати не трудоднями і товщиною мозолів, а у валюті.

Читайте також: Рада зробила вихідним днем Католицьке Різдво 25 грудня

В цьому сенсі, недоліки організації праці завдають нашій економіці набагато більше шкоди, ніж усі вихідні разом з відпустками разом узяті. Коли у СРСР потрапляли європейські заводи, конвеєрні лінії доводилося сильно уповільнювати. І зовсім не тому, що КПРС аж так дбала про пролетаріат: просто радянські робітники не могли працювати на такій швидкості і з такою точністю, як їхні західні колеги. А отже виготовляли на тому ж самому заводі менше продукції (а зазвичай – ще й нижчої якості). То може і зараз треба підвищувати кваліфікацію, а не кількість робочих годин? Те саме стосується трудової дисципліни та мотивації. Якщо весь офіс зранку до вечора відчайдушно «прокрастинує» у соцмережах, то вводити 6-денний робочий тиждень немає сенсу, бо вони байдикуватимуть і на шостий, і на сьомий, і на двадцять сьомий день.

Але найголовніше навіть не те, наскільки старанно і дисципліновано ми працюємо, а те, над чим саме працюємо. Якщо місяць роботи одного програміста коштують дорожче, ніж криваві мозолі десяти Павок Корчагіних, з цим треба просто змиритися і робити висновки. Збільшення кількості робочих днів замість модернізації виробництва і освоєння високотехнологічних галузей – це екстенсивний шлях розвитку, тобто шлях внікуди. Українці не забагато відпочивають, а занадто непродуктивно працюють – і не тому, що ледачі, а тому, що наша економіка застрягла у ІІІ-IV технологічному укладі, коли західний світ вже вступає у VI-й. І поки Україна катається по вузькоколійці недомодернізації, ніякий трудоголізм нас не врятує.   

 

 

 

Новини RedTram

Loading...