ОНУХ

Палац

4 Грудня 2017
У містах із великими амбіціями й не меншими комплексами часто є готель, який у назві має слово «палац», але самого цього слова для назви, звичайно, не досить, тож то якийсь особливий палац, наприклад Premier Pałac, Grand Palais, Crystal Palace. Традиційно поряд зі словом «палац» ішло прізвище його власника або назва місцевості, де він збудований. Палац Потоцьких, палац Воронцова, палац Вишневецьких, Олександрійський палац, Тульчинський палац, Білоцерківський палац.

Останні кілька днів ми з дружиною провели в палаці. Ні, не в готелі, а в справжньому історичному палаці в історичному місці. Жили в напрочуд добре відреставрованих кімнатах із меблями в стилі ампір і бароковим живописом у майстерно виготовлених золочених рамках. Стелі були десь ген високо під небо­схилом, із якого звисали величезні кришталеві люстри. З вікна ми бачили залишки палацового саду й увесь виразний тильний фасад будівлі. Вночі ми були в палаці самі, якщо не брати до уваги двох охоронців, які стерегли нагромаджені в палаці скарби. Тому були нічними власниками палацу, принаймні власниками його історії та фантасмагорії.

«Палац, palātium (латин.), palazzo (італ.), palace (англ.), palais (фр.) — представницька житлова споруда, позбавлена оборонних рис, резиденція володаря, великого пана або патриція. З огляду на функцію та розміщення палаци поділяють на сільські, міські, мисливські, літні, зимові.
Розквіт палацової архітектури — це здебільшого період бароко й великий вплив французької культури. Найбільшу популярність у Європі мав тип палацу entre cour et jardin («між двором і садом»), якому властиві точна вісь симетрії та великий масштаб. Навпроти палацу містився сад або парк. Міські палаци часто мали головний корпус, що прилягав до вулиці» (pl.wikipedia).

Читвйте також: Музей?

Увечері, засинаючи в старовинному ліжку, замість лічити перед сном баранів я думав про палац, про той конкретний, а ще частіше про феномен палацу в європейській культурі. Одного вечора мені пригадалася прочитана колись книжка видатного польського письменника Веслава Мисливського «Палац». 

Палац для мене — це передусім метафора, метафора тривалості, неперервності, ладу та гармонії. А ще розумної влади, яка усвідомлює своє місце й свою роль у державі

Сюжет такий. Кінець війни, наближається фронт, місцеві аристократи в паніці покидають палац. Опанований нездоланною цікавістю, місцевий пастух Якуб переступає поріг безлюдного палацу, який знав змалку, щоправда, тільки здалеку. Крок за кроком він занурюється у світ аристократії, наполовину реальний, наполовину зітканий із фантазії. Проминає порожні коридори, вмощується в гарних фотелях, мало-помалу втілюється в роль аристократа. Його поволі пронизують видива предків і марення про інше життя, змінюючи його свідомість.
Якуб вживається в нову роль, надягає маски, вибрані з реквізиту навколишньої дійсності. Думки, розбігаючись, наче в делірії, позбавляють його мову перепон, перед Якубом постає світ без соціальних бар’єрів із пастухом Якубом у головній ролі. Наприкінці свого монологу Якуб повною мірою вживається у свою нову роль, стає сам собі паном.

Палац для мене — це передусім метафора, метафора тривалості, неперервності, ладу та гармонії, а не начебто багатства й разючої розкоші, що на них покликаються готелі зі словом «палац» у назві. Палац — це ще й метафора розумної влади, яка усвідомлює своє місце та свою роль у державі.

Коли живеш у справжньому палаці і якщо живеш у ньому сам, хоч-не-хоч вступаєш із ним у певне співіснування: твої кроки інакше міряють простір, твій голос набуває ширшого діапазону, твої жести сповільнюються, зате стають набагато виразнішими, твої погляди охоплюють більше, ніж ти коли-небудь міг подумати. Ти перебуваєш у магічному просторі палацу, сам, але в довгій історичній низці постатей, які виповнювали й творили палац.

Читайте також: Старе вино

Давніше тут був великий сад. Палац у стилі французького неоренесансу збудовано 1890 року для родини Альфреда-Юзефа та Марії-Клементини Потоцьких. 1903-го палац перебудували, його внутрішній простір поділили на квартири, зменшили й територію саду, продавши його під міську забудову.

22 листопада 1919 року під час показових польотів американський пілот Едмунд Ґрейвс, виконуючи фігури пілотажу, впав на палац. Дах і верхні поверхи спалахнули. Споруду відбудовували аж до 1931-го. Потоцькі були власниками палацу до вступу у Львів совєтів у 1939-му. Під час гітлерівської окупації німці показували в залах палацу пропагандистські вистави, завдяки цьому будівля пережила Другу світову війну без пошкоджень. 1945 року совєтська влада віддала палац у користування Інституту геології. Від 1972-го в палаці містився Львівський міський РАЦС.
У 2001–2002 роках здійснено ремонт палацових інтер’єрів, нині там міститься Львівська картинна галерея, а представницька частина палацу — це львівська резиденція президента України.
Є місця, триваліші від часу та минущості індивіда, і палац Потоцьких у Львові саме таке незвичайне місце. 

Новини RedTram

Loading...