Юрій Макаров

Консервативна еволюція

2 Грудня 2017
Семантичний ряд вибудовується сумнівний: консерва, консерваторія, консервант, консерватор… Ми не в Британії: у нас немає ані загальної поваги до сучасного просвіченого консерватизму, ані попиту на працездатну ідеологію серед еліт. Покоління інтелектуалів, вихованих на історичному матеріалізмі, не проп’єш.

На Заході, між іншим, престиж консерватизму не набагато кращий. Прихильникам традиції доводиться виправдовуватися за свої погляди, цитуючи відомий афоризм: «У того, хто в 16 років не був лібералом, немає серця; у того, хто не став консерватором у 60, немає голови», посилаючись чи то на Черчилля, чи то на Дізраелі. Нічого дивного: ліберал об­стоює справедливість, рівність і царство розуму, а консерватор — збереження ненависного чинного порядку. Той нездоланний факт, що борці за чуже щастя в разі успіху отримують у найгіршому разі тоталітарну диктатуру, в найкращому — неефективну бюрократичну державу, яка позбавляє бідних стимулу до розвитку, а заможних — бажання інвестувати в цей розвиток, нікого досі не зупинив.
Я не маю наміру влаштовувати тут політологічний лікнеп, для цього достатньо значно ерудованіших фахівців, та й якісної літератури не бракує, обмежуся лише кількома спостереженнями. Консервативна платформа рідко з’являється на порядку денному сама по собі. Зазвичай вона актуалізується як реакція на безлад і руїну внаслідок успіху лівих лібералів. Будь-яка успішна революція, що проголошувала liberté, égalité, fraternité, а за фактом упроваджувала гільйотину, розруху й концтабори, провокує пошуки менш ефектного й більш ефективного шляху до загального процвітання. Змінюються й засади: у XIX столітті ідейні консерватори покладалися на церкву, у XXI — на культуру, середній клас і приватну власність. Відповідно й зміст доктрини змінюється залежно від обставин такою мірою, що важко виокремити якісь сталі складові. Консерватизм, таким чином, — це відмова від простих рішень, від популістської демагогії, від волюнтаризму неуків.

зміст доктрини змінюється залежно від обставин такою мірою, що важко виокремити якісь сталі складові. Консерватизм, таким чином, — це відмова від простих рішень, від популістської демагогії, від волюнтаризму неуків

Те, що умовні «праві радикали» апелюють до «традиційних цінностей», нікого не має вводити в оману. Під час ближчого розгляду всі вони без винятку примітивні соціалісти з домішкою психосексуальної травми: забрати й поділити, по дорозі набивши пику геям і лесбійкам. А інших правих в Україні немає. Парадокс у тому, що ліва ідея у своїх найпривабливіших наративах нібито покладалася на розумне начало в людині: є уявлення про ідеальні стосунки, такий собі сферичний кінь у вакуумі, й усі громадяни до одного мали б пройнятися спільною метою, усвідомити власну користь, власне місце в цій моделі й вирушити разом до спільного майбутнього. Але, як писав Ганс Енценсберґер, «воістину вражають великі задуми: рай на землі, загальне братерство —все це було б цілком досяжно, якби не люди… Треба йти на штурм, рятувати людство, а вони неквапно йдуть до перукаря. Сьогодні на карту поставлено майбутнє, а вони кажуть: непогано б випити пива… Якби ж то не було людей!».
Людина — істота не лише недосконала, а й засадничо нераціональна. Ми з дитинства звикли, що світ складається з дорослих, не усвідомлюючи, що з віком ніхто не дорослішає. Ще з часів Просвітництва вважаємо, що людина складається зі своїх чеснот, не бажаючи бачити, що кожного, буквально кожного врешті-решт визначають його вади. Консерватизм, якщо вже на те, рахується з людськими слабкостями, гадаючи, що еволюційний шлях, опора на традицію та сталий порядок речей у підсумку компенсують індивідуальні недоліки й краще забезпечують розвиток країни, ніж пошуки недосяжного ідеалу. Недарма недавні успіхи економічної науки (принаймні про це свідчить список нобелівських лауреатів) пов’язані саме з вивченням ірраціональної поведінки суб’єктів. Те, що успішні кейси консервативних лідерів і політичних сил у різних країнах нібито захищають інтереси великого бізнесу, є не чим іншим, як забобон. Марґарет Тетчер і Рональд Рейґан дбали про бізнес узагалі, передусім про середній клас, а корпорації — то вже супутній ефект. 
Я довго мучився питанням, чому український політикум, який здебільшого безпосередньо представляє великий капітал і нібито зацікавлений в ідеологічному супроводі своїх інтересів, не демонструє запиту на консерватизм: ні як оперативні гасла, ні як частину національної ідеї в найкращому, найчистішому розумінні слова. Відповідь насправді лежить на поверхні. Ніякого великого капіталу, зацікавленого в інвестуванні в майбутнє, а не у висмоктуванні ресурсу, у нас немає, є лише ситуативний розподіл ренти між своїми. 
Упирі не зацікавлені в консерватизмі, бо не зацікавлені в будь-яких сталих, обов’язкових для всіх правилах. На відміну від нас усіх. 

Новини RedTram

Loading...