Юрій Макаров

Криза як шанс

7 Грудня 2017
Низка авантюрних казусів, як-от знімання з даху рятівника демократії або засвічування агентеси під прикриттям, створює інформаційний хаос, витісняючи із суспільної свідомості два найголовніших, найістотніших питання: як перемогти у війні й що робити потім із Донбасом? Перше хай радше обговорюють люди зі зброєю, а от стосовно другого кожен громадянин України мусив би мати власну думку.

Дехто справді її має: «Донбас — відрізана скиба, там живуть совкові люмпени, отруєні «Останкино», які обрали собі спершу Януковича, а потім Путіна, хай і далі залишаються по той бік «поребрика», а ми тут будуватимемо справжню Україну; колись, може повернуться, а до того рів із крокодилами». Це одна позиція, її представляє чимало поважних інтелектуалів, і не рахуватися з нею неможливо. Друга позиція не менш радикальна: після звільнення влаштувати хімічне чищення, організувати ретельну люстрацію, що полягатиме не лише в покаранні колаборантів, а й у вибірковому позбавленні прав, зокрема права на вибори, тобто своєрідну модифікацію статусу «негромадян» за прикладом країн Балтії. Такий підхід передбачає дуже сильну позицію України як держави, яка дала б змогу нейтралізувати неминучі втручання східного сусіда, а також негативну реакцію Заходу, для якого дотримання демократичних процедур — це не порожній звук. Ну й не варто ігнорувати потужний шар постійно вчорашніх, які марять реставрацією й воліли б відкрутити ситуацію до точки, коли «все пішло не так», припустімо, до листопада 2013-го: для них Донбас досі є електоральним, кадровим і фінансовим ресурсом. Усі названі сценарії й безліч проміжних мають один недолік: вони спираються не на реальність, а на бажані для когось моделі умовного майбутнього.

Читайте також: Триножник східної політики. Як створити ефективну модель деокупації ОРДіЛО

А Донбас — це реальність, і війна теж реальність, і Росія ще й яка реальність. Тож наразі вимальовується найімовірніший варіант розвитку подій: Придністров’я-2 в тій чи іншій модифікації. Доки імперія не розпадеться, не зазнає краху, перевороту, нічого нам на Сході радикально змінити не дадуть. Попри те що наші збройні сили наразі сильніші, мотивованіші й професійніші за строкате зборище російських кадрових вояків, найманців і місцевих бандитів, до того ж іще з потрійним підпорядкуванням. Українська армія має перевагу доти, доки противник не введе в дію авіацію та ракетні війська, де в нас ніякої переваги немає, а в гарячій фазі їх буде введено гарантовано. Ну а чекати на березі, доки повз нас пропливе труп ворога, немає часу, либонь не Китай.

слід виходити з аксіоми, що Донбас — це не заповідник гоблінів, а шанс вивести Україну на новий рівень розвитку. Просто через те, що часто-густо розвиток легше досягається з нуля або від’ємної позначки

Є ще одна обставина, чому ми як держава та спільнота не готові до реінтеграції: ми загалом не маємо уявлення про те, з чим доведеться мати справу. Нещодавно мені потрапив до рук один цікавий документ із довгою назвою «Окупований Донбас: економіка, демографія, групи впливу. Стратегії для України», презентований колегами з видання «Деловая столица». Його примітність, зокрема, в унікальності: виявляється, досі в країні не зроблено комплексного дослідження непідконтрольних територій з погляду як економічного потенціалу, так і людського капіталу ані державними інституціями, ані відомими аналітичними центрами, яких у принципі не бракує (можливо, десь у Генштабі чи СБУ робилося щось схоже, але для внутрішнього використання й із дещо іншим функціоналом).

Тому у своїх умовиводах доводиться спиратися на те, що є. А висновки тут непрості й не вельми комфортні. Наявна передусім демографічна криза: серед 1,8–3,8 млн мешканців ОРДіЛО (такий діапазон оцінок, що вже само по собі є красномовним!) практично немає молоді, бракує активного населення, всі, хто міг покинути заражені війною території, вже покинули їх. Економіка на нулі: працюють лічені підприємства, деякі заводи зруйновані, деякі розпиляні на брухт, деякі вкрадені й перевезені на територію окупанта. Шахти здебільшого затоплені. Насувається екологічна катастрофа, земля нашпигована вибухівкою. Ну й не забуваймо про невротизацію населення: кожен має досвід злиднів і смерті, кожен стомився, кожен затаїв бажання помсти. Є в згаданому документі й можливий рецепт: починати реінтеграцію зі створення острівців добробуту, крихітних вільних економічних зон зі сприятливим податковим режимом і так поступово завойовувати громадян. Ключове слово тут — поступовість. У разі успіху такі кейси можна масштабувати до рівня країни.

Читайте також: Павло Жебрівський: «Врятувати Донбас зможе тільки малий та середній бізнес»

Перш ніж вирішувати будь-яке завдання, треба прописати умови. Що для нас тимчасово окупована територія? Земля? Люди? Залізо? Ресурси? У будь-якому разі слід виходити з аксіоми, що Донбас — це не заповідник гоблінів, а шанс вивести Україну на новий рівень розвитку. Просто через те, що часто-густо розвиток легше досягається з нуля або від’ємної позначки.

 

Новини RedTram

Loading...