Максим Віхров

Чаювання у Коростені

9 Грудня 2017
Якщо еталоном жлобства є золотий батон Януковича, то еталоном державного хамства має стати «свято», котре влаштували у Коростені для людей з вадами зору. Тим, хто випав з інформаційного поля, раджу скористатись гуглом і подивитись оте епічне відео. На столах, куди розсадили інвалідів, лежать копійчані вафлі, печиво і булочки, а поруч з ними випивають і закусюють місцеві чиновники на чолі з мером і запрошеним народним депутатом

Чому ясновельможне коростенське панство не стало проводити свій сабантуй окремо, здогадатись не важко. Щодалі у провінцію, то більшою є влада чиновників, мерів, депутатів та інших «поважних людей». З висоти їхнього «стану» підтримка інвалідів, пенсіонерів та інших вразливих категорій населення виглядає, як милостиня, за яку «убогі» мають згадувати своїх благодійників і у молитвах, і на виборчих дільницях.

І вони, судячи з результатів виборів, таки згадують. Можливо, не за булочку з печивком, але за пакет гречки, дитячий майданчик чи ще якусь подачку. Бо феодалізм тримається не лише на владі панів, але і на згоді посполитих. Коли у другій половині ХІХ століття інтелігенція Російської імперії стала «ходити в народ» і збурювати його до соціальної революції, агітаторів здавали поліції самі ж селяни. Бо вони, всупереч пізнішим ідеологемам, були в більшості зовсім не проти царя – най тільки буде добрий і дає поблажки.

Читайте також: Привілеї вбивають

Так само і зараз мільйони українців готові миритися зі своїм становищем в обмін на регулярну милостиню. «Хай самі живуть, але і людям жити дають» - в перекладі з народної на зрозумілу це значить, що хай пан лишається паном, аби тільки до холопів лагідний був. Нехай крадуть, аби пенсію та зарплату піднімати не забували. Нехай будують собі свої Межигір’я, аби і мені на «двушку» у райцентрі вистачило. Приблизно так виглядає консенсус, на якому тримається наш квазіфеодалізм і тримається непогано. Якщо ви не знали, міський голова Коростеня обіймає свою посаду вже двадцять (!) років.

Дякувати Богові, ситуація не безнадійна. Принаймні, після Майдану в Україні явно поменшало тих, хто починає тремтіти при вигляді депутатської «корочки», а чиновницькі кабінети все частіше відкривають якщо не з носака, то хоча б без підлесливо-переляканої посмішки. Коростенським УТОСівцям довелося проковтнути образу, але ж комусь таки спало на думку зняти те неподобство на відео, опублікувати і змусити панство понервувати – і воно таки понервувало, а запрошений нардеп навіть публічно вибачився. І хоча виправдання були в дусі «жував ковбасу і плакав», результат можна зарахувати.

Читайте також: Віктор Шишкін: «Треба ліквідувати соціалізм для чиновників»

Вимагати від принижених рішучих дій несправедливо. Мешканці Врадіївки зважились на бунт після кількох років міліцейсько-кримінального свавілля, та й то – коли ситуація стала критичною. Та й на Майдан українське суспільство розкачувалося не один рік. Ну а вразливі категорії населення, хоча і є найбільш приниженими, мають найменше сил для спротиву. «Було приємно, що на столі було хоч щось» - розповіла співробітниця УТОСу телевізійникам, які приїхали розбирати ситуацію. Їй важко віриться, але і дорікнути їй нічим: на її місці я би також не ризикував роботою, хай би і такою, що приносить 500 гривень на місяць.

Читайте також: Спогади наближеного

Так само важко дорікати тим, хто згоден отримувати від життя вафлі, поки панство заїдає ікрою ковбасу. Цей консенсус існує не тому, що українці мають «рабську психологію» або вроджений потяг до аскетизму. Наш квазіофеодалізм – це результат зневіри в тому, що можлива якась інша формула стосунків з владою, що на нашому столі може бути щось ліпше, ніж ота вафля. І теоретичні контраргументи тут безсилі, бо більшість людей мешкає у своїй у навколишній дійсності, а не у світі ідей. Так, Україна має практичний досвід Майдану, але його ефект дуже нерівномірний і в часі, і в просторі. Якщо у столиці суспільно-політичне життя і досі клекоче, то у решті крупних міст воно відчутно охололо, а у провінції повсюдно як лежали, так і лежать льодовики. Тому у Києві обіцяють створити тактильну пішохідну доріжку і вже відкрили «музей темряви», де кожен може відчути себе незрячим, а у Коростені відбувається те, що відбувається. Але, на щастя, Україна рухається (принаймні, поки що) у вірному напрямі. Якщо курс не вихлятиме, еволюція рано чи пізно добереться усюди. Нехай би і всупереч бажанням жлобопанства і очікуванням тих, кому до смаку оті коростенські вафлі.

Новини RedTram

Loading...