Максим Віхров

Наука бути громадянином

18 Грудня 2017
Теорія пласкої Землі, яка нині набуває популярності в США, — чудовий привід для пострадянських людей покпинити з «тупих американців». Щоправда, є дві проблеми.

 По-перше, провідний російський фахівець із цієї теми нещодавно помер, а по-друге, останніми роками він і сам активно пропагував єресь про Гіперборею, давньоруські Веди й інші псевдонаукові теорії з імперським душком. Однак кпинити з «тупих росіян» також складно, бо таких фриків вистачає й в Україні. І своїй аудиторії вони згодовують цілком автентичні, але не менш химерні вчення про українське походження Христа й Аттіли, про трипільське коріння шумерів тощо. У перехідні історичні епохи запит на фантастичні ідеї завжди зростає, і з цим нічого не вдієш. Навіть радянські люди, виховані в дусі кондового матеріалізму, щойно їхній звичний світ захитався, кинулися заряджати воду від телевізора.
Мода на Кашпіровського давно минула, але наш світ хитатися не перестав. А на додачу інтелектуальний імунітет українців підточує ще й криза освіти, передусім шкільної.

Читайте також: Про «головний прапор» скептично

В епоху інтернету вчитель більше не має монополії на знання, а нерідко навіть сил підтримувати власний авторитет. 25 років недофінансування школи й ко­­пійчаних учительських зарплат зробили для поширення псевдонауки більше, ніж усі її адепти разом узяті. Я вже мовчу про випадки, коли змучені професійним вигорянням і неврозами вчителі самі ставали пропагандистами єресі. Жарти жартами, але про Сатью Саї Бабу — цього Остапа Бендера від індуїзму — я дізнався в п’ятому класі від учительки бе-же-де, себто безпеки життєдіяльності. Зараз ситуація починає потроху виправлятися: кошти на освіту виділяються куди більші, реформу запущено й так далі.

Те, що сьогодні знають і вміють «просунуті» активісти, завтра має стати загальновідомим, як правила пожежної безпеки. Інакше українська демократія ніколи не буде сталою

Тож цілком імовірно, що майбутні покоління українців матимуть адекватнішу картину світу. 

Але якщо бути до кінця відвертим, мене переймає дещо інше. Так, сучасний світ висуває дедалі більші вимоги до компетентності особи. Але віра в пласку Землю не шкодить нікому, якщо її адептів не допускати до керування літаками. Допоки той, хто вірить у всесилля гомеопатії, не став практикуючим лікарем, він небезпечний лише для самого себе та своїх близьких. Але є набагато серйозніші недоліки світогляду, виправлення яких потребує ґрунтовніших змін у школі. Мені йдеться про громадянську освіту — комплекс знань щодо того, як функціонують базові інститути держави, про фундаментальні політичні процеси та способи участі громадян у керуванні країною. За останні 13 років я так і не дочекався, коли ж мені знадобляться шкільні знання з ботаніки, астрономії чи хімії. Але громадянська компетентність потрібна сьогодні і гуманітаріям, і технарям, і всім іншим, причому не «для загального розвитку», а в цілком практичній площині.

Читайте також: Ризикована демократія

У радянські часи такі знання були непотрібні, оскільки застосовувати їх в умовах тоталітаризму просто ніде. Але посилення демократії накладає на нас, громадян, дедалі більшу відповідальність. Сумлінно ходити на вибори й ставити хрестика в бюлетені — це лише початковий рівень. Розвинена демократія передбачає широку участь громадян в управлінні країною, і для цього потрібні не тільки можливості та бажання, а й знання. Зробити з кожного українця Роберта Патнема, а з кожної українки Елінор Остром неможливо й не треба. Йдеться про цілком банальні речі: як подати петицію до органів влади, як користуватися партисипативним бюджетом, навіщо ходити на громадські слухання й так далі. Те, що сьогодні знають і вміють «просунуті» активісти, завтра має стати загальновідомим, як правила пожежної безпеки. Інакше українська демократія ніколи не буде сталою, а деякі реформи, як, наприклад, децентралізація, так і не зможуть запрацювати повною мірою.

Певні кроки в правильному напрямку вже зроблені. Так, у концепції реформування середньої школи серед інших цілей прописано формування соціальної та громадянської компетентності. Також громадянська освіта значиться пріоритетом у межах Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства на 2016–2020 роки. Але між програмами та їхньою реалізацією іноді лежить прірва. Бо шкільний курс «Громадянська освіта» уклало й рекомендувало МОН ще у 2001-му, але викладався він далеко не всюди й не завжди належним чином. Те саме було й із патріотичним вихованням, яке ніхто не забороняв, але велося воно зазвичай суто формально. На щастя, за останнє зараз узялися всерйоз, тож і для громадянської освіти надія є. Бо молодь має не лише любити Україну, а й знати, як у ній жити, причому на правах господаря, а не людської популяції. Будувати барикади ми вже вміємо, тепер час вивчати рутинні операції. 

Новини RedTram

Loading...