Юрій Макаров

Поганому танцюристові заважає Порошенко

14 Грудня 2017
Саакашвілі загрався. Він, схоже, щиро повірив, що може стати лідером, тактиком і стратегом опозиції, точкою збирання активістів, готових виступити за все хороше й, головне, проти всього поганого. Адже в Грузії було саме так. Тільки там він був не один, а Україна не Грузія.

Було б дурницею стверджувати, як багато хто зараз робить, що «грузинське диво» — бульбашка й Діснейленд для наївних. Реформи там виявилися таки успішними, і навіть збірна промосковської «Грузинської мрії», яка прийшла на зміну революціонерам, суттєво не зіпсувала досягнутого. Різниця, я ж кажу, у країнах. Саакашвілі був геніальним руйнівником і піарником, але він зібрав під собою потужний пул будівничих, особливо йдеться про другий номер у його команді — покійного економіста й бізнесмена Каху Бендукідзе. Грузинський досвід, власне, довів, що з корупцією боротися нереально, якщо ти не ліквідуєш критичних ділянок, де теоретично можливі криві схеми. Можна пересаджати всю країну, але якщо сантехніків мало й вони заробляють копійки, то без могорича кран не полагодиш. Якщо є газова рента, хтось її розподілятиме. Якщо є потоки, хтось неминуче їх візьме під конт­роль. До речі, «прозоризація» сама по собі не є панацеєю: в Ерефії система електронних держзакупівель з’явилася набагато раніше за наше ProZorro, і це жодним чином пейзаж «запоребрика» не ушляхетнило.

Читайте також: «Ну постривай!» Як пройшов суд над Саакашвілі

Харизматик вирішив двічі вступити в річку на своїй другій батьківщині, забувши, що Дніпро не Кура, розгубивши всі свої переваги й акумулювавши всі притаманні йому вади. Передусім він не врахував, що на початку української кар’єри був не суб’єктом, а об’єктом. Одеський проект здавався безпрограшним тим, хто його туди відрядив: якщо вийде, це буде успіхом влади, якщо ні, то його особистою поразкою. Перепрошую, а він що — хлопчик? Він справді не розумів, куди приїхав, у яке кубло інтересів потрапив? Одеські ентузіасти, які надихнулися його неаби­якою енергією, швидко розчарувалися: лідер виявився чудовим піарником, проте кепським менеджером і менш за все був здатен об’єднати людей, натомість талановито знаходив ворогів. За невістку на тому етапі обрав собі Арсенія Яценюка, і це вже видавалося комічним. Не вимагалося захмарного IQ, щоб зрозуміти: щойно змінять прем’єра й оголосять відставку очільника області, доведеться шукати нового ворога й новий фронт робіт.

Ніяка залізна рука, ні­який поліцейський режим нам не загрожують. Можливо, у цьому наше щастя. Можливо, і ні. Наводити лад без рук ще нікому в історії не вдавалося. Навіть якщо у твоєму розпорядженні надсучасні імпортні протези у вигляді іноземних послів

Так, власне, й сталося, і тут «Остапа понесло». Прорив кордону в товаристві заповзятливої подруги, спроби очолити чужу пиятику (за чотири законопроекти), гастролі, намети, перформанс на даху, затримання, стихійне звільнення, знову затримання, знову звільнення, тепер уже офіційне. І, головне, гроші, гроші… Ти можеш за прикладом Ілліча приймати фінансування від запеклого ворога, керуючись високими мотивами, тільки мотиви від цього фіалками не запахнуть. Наш герой геть не відчуває, де той самий фатальний крок від величного до смішного.

А тепер погляньмо з іншого боку. Саакашвілі звинувачує владу й особисто президента в узурпації на догоду їхнім фінансовим інтересам. Щодо інтересів не сперечатимуся, не сліпий, а ось щодо узурпації… Чи не здаються вам дії всіх гілок влади й державних органів стосовно нашого героя до болю хаотичними й спонтанними, якщо не сказати інфантильними? Без позбавлення громадянства, без затримки на кордоні, без ранкового «маски-шоу» про нього давно забули б. Зрештою, навіть зараз, після всіх ескапад, його рейтинг не перевищує 2,5% (SOCIS) чи навіть 1,7% (Центр Разумкова). З такими цифрами ти слона не продаси. Тож навіщо нашому чорнявому робити біографію?! Може, краще вже розібратися з реальними, а не картонними ворогами всередині країни? З досі не покараними беркутівцями, з досі не люстрованими чиновниками та суддями, з досі не приборканими кремлівськими ЗМІ на нашій території? Безумовно, перехоплені розмови з Курченком — це не той матеріал, який можна тримати в шухляді. Я на жодну хвилину не повірив, що це фейк. Генпрокурор не самогубець, щоб презентувати його на весь світ і віддавати у ФБР на експертизу. Але задумаймося: невже наші Джейсони Борни такі вправні, що можуть слухати телефон біглого олігарха, який пересувається Москвою в броньованому кортежі з охороною із 18 горил? Найімовірніше, нам злили прослуховування ФСБ. А тоді вже постає питання, кому й навіщо це було потрібно.

Слухайте, замість узурпації наша влада продемонструвала… відсутність влади! Ніяка залізна рука, ні­який поліцейський режим нам не загрожують. Можливо, у цьому наше щастя. Можливо, і ні. Наводити лад без рук ще нікому в історії не вдавалося. Навіть якщо у твоєму розпорядженні надсучасні імпортні протези у вигляді іноземних послів.

 

Новини RedTram

Loading...