Наталя Петринська

"Советовское" святкування

5 Січня 2018
Іноді мені здається, що Новий рік існує тільки для тих, хто дивиться телевізор. Принаймні у тому звичному для більшості українців пострадянському форматі з "Іронією долі", радянськими салатами та дешевим шампанським, яке внаслідок декомунізації отримало якусь дивну гібридну назву "Советовское"

Ця назва, як на мене, якнайкраще передає атмосферу нинішню святкування Нового року – свято ніби поступово дерадянізується, але здебільшого на рівні трохи комічних замін – ананаси замість мандаринів, "95 квартал" замість "Голубого огонька" та курка замість ковбаси в олів'є. 

Звісно, я розумію, що декомунізація свят – це не заміна топонімів, яку можна здійснити на законодавчому рівні за "відповідної політичної волі". Вона не може відбутися миттєво чи за приписом "згори", адже торкається вкорінених побутових звичок, яких людина може позбутися тільки за власним бажанням. Пам'ятаю, який здійнявся галас у соцмережах після оприлюднення проекту Інституту національної пам'яті щодо змін календаря святкових днів. Комусь кортіло залишити "червоним днем" 1 травня, комусь – 8 березня. З новорічно-різдвяними святами ніби все простіше, – усі вони зберігають статус державних, а дати лишаються на місці. Хоча після 2014-го й почастішали заклики святкувати Різдво разом із переважною більшістю християн у світі. У 2017-му Верховна Рада знайшла компромісний варіант, зробивши 25 грудня неробочим днем. Тепер українці за бажання можуть святкувати два Різдва, два Нових роки,.. що там ще? Андрія, Катерини, Водохреща, Стрітення… а там, бачиш, і вже зима минула.  Тобто на тлі безкінечної вервиці свят, так зване католицьке Різдво просто розчиняється серед інших, губиться серед безкінечних акцій і знижок у супермаркетах, якими огорнутий увесь період новорічно-різдвяних свят.

Читайте також: Різдвяне кіно

У цьому, до речі, теж проявляється вже згадувана мною гібридність. Нинішній формат святкування Нового року і Різдва – це радянський каркас, на який наліпили спрощене уявлення про відзначення "по-капіталістичному", тобто у споживацькому "угарі". Знайома нарікає на черги у київських гіпермаркетах, які у переддень Нового року буквально брали штурмом (особливо дісталося відділам кулінарії за салатами "шуба" і "олів'є"). Здавалося, що дефіциту вже давно немає, але люди й досі святкують так, ніби вдосталь наїстися можна лише один раз на рік – у ніч з 31 грудня на 1 січня. Хтось із політиків чи політтехнологів у ФБ виправдовує співвітчизників, роздуваючи "зраду", мовляв ажіотаж у магазинах – свідчення не споживацтва, а зубожіння українців.  Утім, я маю сумніви, що, приміром, чоловік, який купував біля мене на базарі 5 кілограмів різних ковбасних виробів, заощаджував рік, щоб їх придбати. Це просто звичка – забити холодильник їжею на свята, щоб поглинати ці ковбаси зі спокійною душею під рекламу засобу для підшлункової, де показують веселих шароварницьких малоросів, які невпинно і бадьоро об'їдаються.

Читайте також: 2017-ий у культурі: дерадянізація, розквіт кіно та нові літературні імена

Телевізор на свята – це ж святе. Анестезія від довколишньої дійсності, де вибухи петард декому здаються артилерійським обстрілом. Телевізор створює знайому картинку, де можна, ніби у звичному і зручному колі, посміятися з гомофобських жартів Зеленського і компанії, чи вкотре поностальгувати разом з радянським фільмом. Я телевізор не дивлюся, але в переддень Нового року спеціально промоніторила телеканали онлайн на предмет їх контенту. Побачене засмутило – виявляється, досі нікуди не зникла "Іронія судьби", "Операция Ы" і концерти різноманітних Таїсій Повалій. А якщо дивитися виключно канал "Інтер", тоді взагалі може здатися, що ми святкуємо якийсь 1984-ий…

Мене ще засмучує й те, що на тлі невитравних радянських  норм святкування новорічних свят майже зникають наші давні українські традиції, принаймні локально. До мене вже другий рік поспіль не приходять колядники і щедрівники. Ніхто навіть не зачитує примітивного "дайте дядьку п'ятака", не кажучи про костюмовані обряди. Навіть у своєму радянському дитинстві я дуже любила зимові свята за різдвяні містерії (козу ми не водили, але щедрували завжди). Так, у деяких середовищах намагаються відтворювати українські традиції, але здебільшого на культурно-освітньому рівні (у Києві під час свят можна завітати на подібні заходи у Музей Гончара чи  Мистецький арсенал). До того ж до нас поступово повернувся Святий Миколай, але йому ще належить виграти масштабну битву за серця дітей із Дідом Морозом і Сантою.

Читайте також: Культурна інтеграція. «Креативна Європа» та інші

Хто з них переможе – питання часу, а поки усі святкують як можуть – з одним святим і двома язичницькими персонажами, які розносять дітям подарунки, з плутаниною у календарі, з феєрверками під час війни, з розпродажами останніх гаджетів і девайсів і з чергами за "шубою" і ананасами.  Святкова мішанина блищить, переливається, потопає в шампанському, вибухає хлопавками з конфеті. А потім настає похмілля, а новорічна ялинка зрештою опиняється у смітнику, як і інші атрибути нашого "советовского" святкування. 

Новини RedTram

Loading...