Максим Віхров

Траєкторія «канонічних»

28 Січня 2018
Судячи з того, що відбувається протягом останніх чотирьох років, УПЦ Московського патріархату ризикує стати церквою-аутсайдером.

Зрозуміло, що мільйони вірних, тисячі священиків і монахів не можна стригти під одну гребінку, але саме таким курсом веде УПЦ МП її церковне керівництво. Називати Голодомор заслуженою карою («катюзі по заслузі» — дослівна цитата митрополита Онуфрія), демонстративно не вшановувати пам’ять загиблих на війні — після таких демаршів важко не повірити журналістським розслідуванням, що викривають масову співпрацю «канонічних» єпархій з агентами «русского мира». Тим більше коли днями в запорізьких «православних активістів» виявили міні-склад вогнепальної та холодної зброї. Власне, що мені Запоріжжя? Добре пам’ятаю деяких луганських «батюшок», у яких під рясами цокотіли копитця «русского мира». Спочатку це були марші російських націоналістів, цнотливо замасковані під хресні ходи, й антиукраїнська агітація у храмах, а потім участь у гібридній агресії й задушевна співпраця з окупаційною владою.

 

Читайте також: Клерикальний реванш

 

Ідея колективної провини мені чужа: я певен (понад те, знаю!), що в УПЦ МП чимало добрих християн і совісних людей. Але в ієрархічних структурах, якою, безперечно, є церква, слово начальства важить більше, ніж настрої окремих низових груп. Особливо коли це начальство перебуває в Москві й звідти шарпає за ниточки, використовуючи УПЦ МП у власних (а точніше, кремлівських) інтересах. І в тому історичному моменті це бачиться так, що Москва дедалі глибше втягує УПЦ МП у відкритий конфлікт з українським суспільством. І роль фатального айсберга в ньому належатиме зовсім не УПЦ МП. Погляньмо на цифри. З огляду на кількість парафій УПЦ МП здається твердинею, яку не здолати ніяким «розкольникам»: понад 12 тис. зареєстрованих «канонічних» громад проти 5 тис. парафій «конкурентного» Київського патріархату. Але якщо подивитися на конфесійне самовизначення українців, то УПЦ МП бачиться зовсім інакше: за даними Центру Разумкова, навесні 2017-го вірними УПЦ МП визнало себе близько 17% українців, натомість до вірних УПЦ КП зарахувало себе майже 40%.

 

Якщо УПЦ МП забракне сил вирватися за межі московського сценарію, від того в кінцевому підсумку не виграє ніхто, окрім російських спецслужб

Якщо так піде далі, то УПЦ МП ризикує втратити свої позиції й бути витісненою до кількох південно-східних регіонів подібно до УГКЦ, локалізованої переважно на Галичині. Але якщо греко-католики йдуть у фарватері су­спільства (чи то суспільство у фарватері греко-католиків), то УПЦ МП світить роль «опозиційної» церкви, яка існуватиме в режимі обложеної фортеці. І не просто фортеці, а цитаделі «русского мира» в Україні. Звичайно, ставити знак рівності між «канонічним» православ’ям та «русским миром» не зовсім коректно, але на практиці відокремити мух від котлет дуже важко. І Москва робить усе, щоб мух ставало дедалі більше, а точніше тарганів у головах православного духівництва та вірних. Боротьба з ідентифікаційними кодами та біометричними паспортами, поширення культу «святого» царя Ніколая ІІ — це ще квіточки, а ягідки будуть потім. УПЦ МП перебуває в точці біфуркації: або рвати стосунки з московським начальством і шукати собі місце в Україні, або йти на повідку Москви й стати заповідником обскурантизму, гостро протиставленим суспільству та державі.

 

Який у цьому інтерес Москви? Схоже, первісний розрахунок полягав у тому, що УПЦ МП стане в Україні церквою-гегемоном — найбільш масовою, найбільш заможною і найбільш наближеною до влади, а отже, найпотужнішим каналом духовно-ідеологічного впливу Кремля на українців. Після поразки режиму Януковича стало очевидно, що розрахунок не справдився. Але, як кажуть росіяни, «с паршивой овцы хоть шерсти клок»: якщо УПЦ МП не стала інструментом тотального контролю, хай стане інструментом дестабілізації. І не страшно, якщо після цього в церкві залишаться вельми специфічні люди. На роль де­стабілізаторів фанатики й мракобіси підходять краще, ніж звичайні літеплі громадяни. Переважно за таким принципом організовані секти: що більше їхні члени відчужені від суспільства, то легше лідерам керувати своєю паствою. Яскравий приклад — секта Догнала, яка багато років діє на Галичині. Зібравши навколо себе нечисленну, але вкрай фанатичну паству, так звані підгорецькі отці відкрито просували на Галичині московську політику: агітували проти євроінтеграції, закликали Путіна ввести війська до України тощо. А крім того, захоплювали храми, мітингували, роздавали «анафеми». Навіть тепер, коли ватажків секти вислано з України, їхні послідовники досі нагадують про себе, а сам Догнал, за деякою інформацією, переховується в окупованому Донецьку.

 

Читайте також: Відмовився відспівати дитину. Що відомо про скандал навколо УПЦ МП

 

На шляху таких неприємних метаморфоз стоїть зараз УПЦ МП. Дійшло до того, що її священикам офіційно заборонили ставати капеланами в Нацгвардії. І це за нашої влади, яка патологічно боїться псувати стосунки з будь-яким духівництвом! Ну а реакція суспільства ще радикальніша: за останні роки десятки парафій УПЦ МП перейшли до Київського патріархату, не рахуючи індивідуальної «духовної міграції». Однак річ тут не в кількісних показниках. Якщо УПЦ МП забракне сил вирватися за межі московського сценарію, від того в кінцевому підсумку не виграє ніхто, окрім російських спецслужб. У теорії зіштовхнути УПЦ МП із цього курсу можуть притомні люди всередині самої церкви з-поміж вірян та духівництва. Але, вочевидь, їм простіше перейти до УПЦ КП, аніж розпочинати важку боротьбу з невеликими шансами на перемогу.

Новини RedTram

Loading...