Богдан Логвиненко

Камінь спотикання

1 Лютого 2018
Останні півтора року мені випала честь займатися культурно-просвітницьким проектом Ukraїner.

З того моменту ми задокументували вісім українських історичних регіонів і попереду нас чекає ще вісім. Випустили кілька десятків текстових історій і сотню відеороликів про найвіддаленіші та найнесподіваніші нетрі нашої, як ми вже виявили, неосяжної країни. Що казати, якщо всередині Одеської області можна їхати від одного населеного пункту до іншого вісім годин на власному авто. За цей час у Європі можна проїхати кілька країн, а тут не вдасться подолати навіть однієї області.

 

Але мова зараз не про це. Проїжджаючи влітку повз меморіал героям Крут, ми зупинилися від отетеріння. На місці, яке мали би відвідувати раз на рік державні мужі для годиться, стояло два великі туристичні автобуси. Наша команда подумала, що це якийсь нефарт зустріти тут, на меморіалі, випадкових туристів, тож вирішила чемно зачекати, поки вони обійдуть курган, пам’ятний знак, стилізовані вагончики з локомотивом і поїдуть геть. Але за ними вже під’їжджали якісь інші туристи. Ми махнули рукою та приступили до справи: розклали квадрокоптер і почали зйомку.

 

Читайте також: Горе Горішніх Плавнів

 

Тоді в нас була ідея зробити ролик як про туристично-історичну місцину, але згодом ми усвідомили, що саме цей рік, 2018-й, стане сотою річницею героїчної битви. Тож наші акценти змістилися в історичну площину і якраз напередодні річниці Ukraїner випустив коротеньке інформаційне відео. Але примітно те, що почалося далі. За півтора року нашої праці саме Крути вперше зацікавили армію ботів. Нам стали надходити однакові коментарі в зовсім різних соц­мережах, деякі автоматично позначалися як спам.

 

ми воювали з Росією, хоч би як вона називалася. Ми далі воюємо в інформаційному полі, у Гаазькому суді, триває війна на Донбасі. Не з інтернаціоналом, не з олігархами, не з ополченцями, самообороною чи якимись милими чоловічками

 

Такої навали абсолютно схожих за змістом і формою коментарів, реплік, повідомлень мені не доводилося бачити з часів Майдану й активних бойових дій на Сході. Схоже, Крути надзвичайно важлива подія не лише для нас. Для російської історії вони є синонімом поразки й недолугості власної армії. Це та сама катастрофа, яку хотілося б забути назавжди, як трагедії «Курська», «Норд-Оста», Беслана чи участь СРСР у початку Другої світової в 1939–1941 роках. На це, виявляється, варто наймати армію ботів, щоб переконувати нас у тому, що насправді нічого такого не сталося.

 

Усі зібрані й проаналізовані повідомлення роспропаганди можна розділити загалом на три категорії. Перша найпоширеніша. Влада зараз така, якою й тоді була. Здається, цією тезою можна відразу ж влучити в кілька больових точок. Українці хронічно не люблять будь-яку владу. Цей корабель розхитувати можна вічно, щоб у результаті заштовхнути на нього своїх.

 

Друга зводиться до того, що потрібно нівелювати події Крут, знецінити подвиг і нанівець розтрощити легенду про творення України на смертях, спричинених саме російською армією.

 

Були абсолютно однакові повідомлення, у яких радили тікати на заробітки до Польщі, оскільки там добре й братній народ. Думаю, ідеться про те, що українці й далі виїжджають. Чому потрібно розглядати цю увагу саме в асоціативній зв’язці з Крутами. Від найпростішого «за що вони вмирали?» до значно складніших історичних запитань і паралелей, які навряд чи приведуть вас до справжніх історичних аналогій.
Ну й, нарешті, третя, як на мене, найнебезпечніша. Якщо казати термінами ботів або людей здебільшого без облич під різними іменами, що поширюють однакові повідомлення, то, на їхню думку, більшовицька армія не російська, це ж інтернаціонал!

 

Мушу зазначити, що такі повідомлення поширені не лише серед ботів. Це справді небезпечна теза. Саме вона дає нам можливість знову полюбити нашого ворога. Саме вона говорить про те, що ми тоді воювали з якимось іншим противником, не з Росією, мовляв, більшовицька Росія (не СРСР, оскільки він з’явився тільки 1922 року) справді була союзним і добровільним об’єднанням народів. Наче це не росіяни вигадали проект «двійника» УНР, який для годиться складався з українців і під керівництвом захарченків-плотницьких того часу поступово захоплював українські землі. Та й тепер, як ми знаємо, не з Росією конфлікт, лише із захарченками-плотницькими, тобто з так званими ДНР і ЛНР. Ця думка дуже небезпечна, оскільки загрожує поширеністю ідеї, що тоді слабша політична система програла сильнішій.

 

Читайте також: Непомітне міністерство

 

Наприклад, граючи в історичні аналогії, це як угода з ЄС могла б програти угоді з Митним союзом. До речі, про це об’єднання зразка осені 2013-го, таке популярне у вітчизняних ЗМІ, щось не чутно нічого. Не знаєте, які успіхи в цієї, безперечно, інтернаціональної та паритетної наддержавної інтеграції?

 

Тодішні імперіалісти без національності, такі самі «невідомі солдати», як «ополченці» на Донбасі, як «зелені чоловічки», такі лексично хороші, погодьтеся. А це термін, нав’язаний російською пропагандою, що легко прилип до українських медіа, на «чоловічків» навіть пальця не піднімеш, так мило це звучить.

 

Крути — це наш не перший камінь спотикання до любові з РФ. І далеко не останній. Але слід пам’ятати: ми воювали з Росією, хоч би як вона називалася. Ми воювали разом зі шведами теж із Росією. Ми далі воюємо в інформаційному полі, у Гаазькому суді, триває війна на Донбасі. Не з інтернаціоналом, не з олігархами, не з ополченцями, самообороною чи якимись милими чоловічками. Це все війна з Росією незалежно від того, як вона сама себе в цій війні називала та яких форм державності набирала. Ця війна стихала, але ніколи не закінчувалася.

Новини RedTram

Loading...