Ігор Лосєв

«Дивні речі» в Україні…

20 Лютого 2018
Енцикліка Папи Римського Льва XIII від 1891 року називалася «Rerum Novarum» («Про нові речі»). Вона починалася словами: «Нові речі з’явилися у світі».

 

Святий престол пояснював, як на ці речі треба реагувати, пропонуючи власну соціальну програму. Це була своєрідна відповідь римо-католицької церкви на Маніфест комуністичної партії. У сучасній Україні мало нових речей, зате забагато дивних, якщо не сказати абсурдних. Виникає таке враження, що спритні ділки, які очолили країну, не мають програми дій і реально не знають, куди ведуть країну, рухаючись у невідомому напрямку без керма й вітрил. Вони лише хаотично смикаються, метушаться, намагаючись водночас «порєшать» свої егоїстичні питання. Стратегія (чи те, що вони нею вважають) виграти війну чи звести її внічию (хоча стосовно цивілізаційної, екзистенційної війни останнє неможливо в принципі) завдяки західним санкціям проти Росії дедалі більше видається провальною. Навіть проти Ірану, що втричі менший за РФ за населенням і в десятки разів за територією, знадобилося понад 20 років санкційного тиску, щоб зробити його поступливішим. А там санкції були не пропагандистсько-демонстративними, як у випадку з Україною, а серйозні, секторальні… Поки що ані Москва, ані Санкт-Петербург переваги «холодильника» над «телевізором» не відчувають. Бідує російська провінція, проте вона там завжди переважно бідувала, а крім того, вплив регіонів на столиці в Росії історично незначний.

 

Однак, здається, цього вище керівництво України ще не усвідомило… Звідси культ нікчемних мінських домовленостей, «яким немає альтернативи» (їхня політична частина для України згубна), через що Порошенко закликає від них не відступати, бо це, мовляв, зашкодить західним санкціям проти Росії. Проте цим кволим санкціям зашкодить дещо інше. Як стало відомо, у 2017 році український імпорт із Росії зріс майже на 40%... Ці 40% є справжнім сталевим цвяхом у труну західних антиросійських санкцій. Хто буде в Європі їх дотримувати тоді, коли Україна залюбки торгує з країною-агресоркою?

 

Читайте також: Екстаз Варшави й покірливість Києва

 

Все це геть не схоже на війну. А влада лицемірить і каже: як же ми можемо не купувати в Росії газ, нафту, ядерне паливо… Однак чомусь імпортують із Росії навіть пиво й каву. Невже пиво не здатні варити в Україні? І відколи це РФ почала вирощувати зерна кави?

 

Якщо немає розриву дипломатичних відносин, якщо функціонують шляхи сполучення, процвітає жвава торгівля, то яка ж це війна? Зрештою, західні політики й бізнесмени — хороші хлопці, але далеко не ідіоти… Вони все чудово бачать, хоча Банкова вважає по-іншому.

 

Інколи здається, що влада України намагається продемонструвати «місту і світу», що, справді, між Україною та Росією є лише легке непорозуміння, не більше. Днями контора Павла Клімкіна висловила співчуття РФ у зв’язку з катастрофою пасажирського літака в Московській області. Коли між країнами нормальні відносини, такі знаки уваги й співчуття є звичайною практикою. Але хіба сьогодні вони в нас нормальні? Під час війни (формальної чи фактичної) таких жестів увічливості між сторонами бойових дій не буває. Під час Другої світової війни Лондон (наскільки мені відомо) не висловлював співчуття Берліну стосовно катастроф і стихійних лих…

 

Отже, чого там Україна просить і вимагає від Заходу? Активної допомоги проти агресора? А чому б Україні самій собі не допомогти, для початку запровадивши власні справжні санкції проти ворога, розірвавши дипломатичні відносини, припинивши торгівлю, закривши кордон…

 

Читайте також: Будапештська пастка Заходу

 

Натомість ще й досі не розірвано угоди про співпрацю між різними відомствами України й РФ, зокрема, як стверджують експерти, між ФСБ РФ і СБУ, між МВС РФ і МВС України. Лише торік, 2017-го, на постійне проживання в Україну переїхало понад 3 тис. громадян Російської Федерації. На яких підставах вони оселилися в Україні та чи хтось бодай якось їх перевірив?

 

Стратегія й тактика нинішньої влади демонструє контрпродуктивність, вона шкодить країні, не даючи скільки-небудь прийнятних перспектив. Якщо влада щось таки робить, то з величезним запізненням. Тільки днями звільнили з посади шефа Укроборонпрому пана Романова, хоча ситуація в корпорації була незадовільною всі роки війни, і поки що немає підстав сподіватися на покращення. Чинна влада України, на жаль, є найслабшою ланкою оборони держави.

 

Навіть пересуваючись вулицями столиці, важко відчути, що країна воює. Жодних патріотичних плакатів немає, воєнної наочної пропаганди немає. А в державах, які живуть в умовах війни, такі ознаки завжди є. Там намагаються пояснити нації, за що й проти кого вона б’ється, хто ворог і хто союзник, яка мета війни тощо. Отже, і на такому рівні війни немає. Дива та й годі! Водночас працює потужна демотивація щодо національної оборони. Триває поліцейсько-прокурорське й судове полювання на добровольців та волонтерів, є тисячі кримінальних справ проти них і військовослужбовців ЗСУ, які виявилися винними за законами мирного часу через те, що на п’ятому році війни досі немає воєнного стану. А щодо волонтерів, то міністр оборони Полторак, перебуваючи з візитом у США, заявив, що волонтери більше непотрібні…

 

Що це, зачистка України від патріотів на випадок великого «визвольного» походу Путіна? Такий похід, до речі, залишається цілком можливим усупереч заявам різноманітних експертів, що, мовляв, Путіну це невигідно, нецікаво, небезпечно, він не насмілиться і т. д. Колись не так давно з таким самим завзяттям доводили, що війна між Україною та Російською Федерацією як така неможлива, а ті, хто думає інакше, — патологічні русофоби й маніяки… Чому експерти Банкової вважають, що логіка Путіна якось кореспондує з їхньою власною логікою? Хотілося б, щоб «дивних речей» в Україні ставало менше, а більшало речей природних і логічних, адекватних ситуацій, що нині переживає наша держава.

Новини RedTram

Loading...