Юрій Лапаєв

Научайтесь чужому

1 Квітня 2018
В українському бізнес-середовищі багато років тримався один тренд: зі «старшобратської» краї­ни табунами приїжджали різного штибу знавці повчати нас, нерозумних, як правильно вести справи.

 

Не можна заперечувати, що на це було щонайменше дві об’єктивні причини. Перша стосувалася переважно великих міжнародних компаній, адже в них саме Росія, а точніше Москва, часто була регіональним центром для країн Східної Європи або принаймні відповідала за Білорусь та Україну. Тому представники хед-офісів відвідували Україну із суто ієрархічних міркувань. Звичайно, не лише для того, щоб працювати. Московському менеджментові подобалося відпочивати в такій собі дешевшій копії Європи, яка ще й розмовляє російською.


Другий аспект: тривалий час певні сфери діяльності в Україні відставали від російського ринку за рівнем технологій, досвіду та підходів. А Москва, своєю чергою, так само відставала на кілька років від Європи чи США. Таким чином, передові практики спочатку проходили апробацію та вдосконалення в сусідів, а потім передавалися нам. Це стосувалося і фінансового сектору, і телекомунікацій з ІТ, і торгівлі, і багатьох інших напрямів.

 

Читайте також: Креативна (недо)революція

 

Чому не брали приклад одразу з передових країн? Не всі практики можна було запозичити, наприклад, у США через невідповідність законодавства. Так само як помилкою буде зробити простий переклад реклами якогось світового бренда, сподіваючись, що він спрацює без адаптації до українського ринку. Росія в цьому сенсі була зручним майданчиком для копіювання: більш-менш схожі пострадянські закони, майже однакові вподобання та стиль життя покупців. Тому на бізнес-гуру з Москви був вищий попит, аніж, наприклад, із Вашингтона. Тим більше що жоден європейський тренер не розповів би, як на пострадянському терені обходити податки, працювати з чиновниками чи в нецивілізованому аж до агресії конкурентному середовищі. Такий ексклюзив був для українських бізнесменів набагато ціннішим, аніж мантри про філософію бренда та повагу до сусідів по ринку.

 

Разом із тим тісніший зв’язок зі своїми закордонними колегами може навчити наших менеджерів сучасної бізнес-етики, поваги до підлеглих, конкурентів та підрядчиків, зробити ринок прозорішим, регульованішим і привабливішим для інвестицій, що, зрештою, вигідно самим бізнесменам


Втім, кожна тенденція має своє закінчення. З 2014 року охочих поїхати до Києва з Росії поменшало. Автор цих рядків пригадує вимушені переговори по скайпу з представником підрядчика, нібито молодим і прогресивним, який відмовився бути присутнім на зустрічі в Україні з міркувань власної безпеки. Бо бандерівці вб’ють за російську мову. До Майдану він бував у Києві доволі регулярно. А ті, хто приїжджав, робили це після десятка листів на тему «а у вас точно все тихо?». Потім вони дивувалися все ще частково російськомовному та спокійному Києву й поспішали всім і кожному зайвий раз сказати, що то «цар поганий, а я все життя був за Україну, і взагалі ми поза політикою». Наше бізнес-середовище теж намагалося вдавати, що поза політикою, і здебільшого не ставило незручних запитань. Business as usual.


Водночас почався розворот у бік Європи. Дедалі більше світових компаній роблять окремі представництва для Росії та України. Або додають Україну до «зони відповідальності» своїх східноєвропейських центрів у Польщі, Чехії чи Словаччині. Хоча, наприклад, в інформаційні сфері одним із проблемних питань залишається відсутність окремого українського офісу Facebook та Google. Своєю чергою, наші компанії намагаються позбутися орієнтації на російський ринок. Звичайно, сертифікацію за стандартами ЄС не можна назвати легким процесом. І бюрократії там інколи не менше, а часом і більше, ніж у сусідів. Утім, здається, воно того варте. Для наших підприємств це можливість почати грати за цивілізованими правилами і взяти все найсучасніше з бізнес-практик. Урешті-решт, із суто ділових міркувань ринок ЄС більший та багатший порівняно з «русским миром». Та не Євросоюзом єдиним. Уже є перші позитивні результати дії зони вільної торгівлі (ЗВТ) з Канадою.

 

Читайте також: Дмитро Кононець: Монополія вбиває якість та саму галузь перевезень

 

Цього року очікується підписання угоди про ЗВТ із Туреччиною та Ізраїлем. Прикладів успішного виходу на західні ринки вистачає. І не тільки в популярній ІТ-сфері. Нещодавно приємно здивував український виробник спортивного обладнання. Як виявилося, після отримання необхідних міжнародних дозволів та сертифікатів тепер це підприємство постачає продукцію на більш ніж 20 ринків, причому в деяких європейських країнах, як-от Латвія, здобуло й міцно тримає лідерство.
Єдиний негативний наслідок, який може мати такий розворот, — підміна одних бізнес-колонізаторів іншими, хай і в кращій обгортці. Разом із тим тісніший зв’язок зі своїми закордонними колегами може навчити наших менеджерів сучасної бізнес-етики, поваги до підлеглих, конкурентів та підрядчиків, зробити ринок прозорішим, регульованішим і привабливішим для інвестицій, що, зрештою, вигідно самим бізнесменам.

Новини RedTram

Loading...