Ігор Лосєв

Загроза позірна чи реальна?

30 Березня 2018
Ще за часів пізнього СРСР радянські аналітики, що працювали на західну аудиторію як пропагандисти, лякали громадськість демократичних країн моторошними наслідками гіпотетичного розпаду Радянського Союзу. Мовляв, Захід має робити все, щоб такого результату не допустити, адже йому самому буде гірше.

Треба визнати, що радянська пропаганда (як нині російська) доволі ефективна. Вона (та її наступниця) працювала й працює на різні цільові групи, як на плебс, так і на еліту. Тому не дивно, що навіть президент США Джордж Буш-старший та прем’єр Великої Британії Марґарет Тетчер, щиро повіривши в катастрофу після краху СРСР, активно агітували, зокрема українців, відмовитися від вибору на користь незалежності й прагнути лише покращення умов свого існування в Радянському Союзі. Ці публічні виступи західних лідерів у Києві ввійшли в історію як «котлета по-київськи». Однак реальне буття пропаганді з Москви підкорюється не завжди. Величезна ракетно-ядерна супердержава розпалася доволі мирно, практично по кордонах союзних республік. Деякі збройні конфлікти в Молдові, Грузії, Вірменії, Азербайджані, Таджикистані навряд чи набули б значного розмаху без потужного підбурювання з боку Кремля.

 

Читайте також: До Європи без ілюзій…


І хоча після 1991 року ядерна зброя, крім РФ, залишалася ще певний час на теренах України, Білорусі, Казахстану, жодних трагічних наслідків це не спровокувало, адже всі новопосталі держави надійно контролювали її. А Україна могла б контролювати й надалі, але поквапилася відмовитися від третього у світі ядерного арсеналу. Отже, загибель СРСР відбулася напрочуд безпечно як для самого радянського простору, так і для всього світу. Всі побоювання західних політиків виявилися марними й безпідставними.

Розпад СРСР став для України благом, навряд чи розпад Росії стане бідою. Радше навпаки. Адже антиукраїнська політика РФ підживлюється її розмірами й ресурсами, а відтак глобальними амбіціями. Уламки будуть змушені знизити рівень амбіцій


Проте сьогодні ми спостерігаємо друге коло перспектив, що пов’язані вже з можливим розпадом Російської Федерації. І сигнали тривоги можна почути як від деяких українських політологів, так і переважно від російських експертів. Зокрема, колишній депутат Держдуми РФ Ілья Пономарьов дав інтерв’ю київській газеті, у якому сказав: «…Що більше Путін буде при владі, то більше шансів, що Росія розвалиться. Проте нічого доброго це Україні не принесе. Ви отримаєте навколо себе з десяток держав, які досить зле до вас ставитимуться і бажатимуть воювати. Понад те, вони ще й між собою воюватимуть, а ви отримаєте потік біженців із держави, яка вже вчинила проти вас агресію».


Якщо вірити пану Пономарьову, від розпаду РФ Україні стане ще гірше, ніж є сьогодні. Досить сумнівне твердження. Нові держави не виникають абсолютно хаотично. Для того завжди мають бути якісь етнографічні, історичні, економічні, культурні та політичні підстави. «Десяток держав» навколо України не візьметься з нічого. Поруч із нами є кілька історично сталих російських регіонів: Дон, Кубань, Чорноземна Росія тощо. Решта навряд чи матиме спільний кордон з Україною. Важко уявити, щоб, вийшовши зі складу РФ, вони почали одразу об’єднуватися між собою.

 

Читайте також: Екстаз Варшави й покірливість Києва

 

Тоді який був сенс виходити? Та й чому сам цей розпад має обов’язково бути катастрофічним, на відміну від дезінтеграції СРСР? Напевно, ті процеси якимось чином корелюватимуться з наявними в РФ адміністративними кордонами. А це кордони не тільки автономних республік, областей, країв, а й завбачливо створених Путіним федеральних округів. Таких у Росії нині вісім: Центр (Москва і навколо неї), Північний Захід (Петербург та навколишні території), Південь (Ростов-на-Дону та решта земель), Поволжя, Урал, Сибір, Далекий Схід і Північний Кавказ. Їх очолюють повноважні намісники Кремля, які мають свої федерально-окружні структури управління, що нагадують адміністративні апарати колишніх союзних республік. Ті округи є доволі життєздатними територіальними утвореннями з відповідними народногосподарськими комплексами. Ядерна зброя залишиться, напевно, під контролем держави, що оголосить себе правонаступницею РФ і візьме на себе сплату боргів колишньої Росії. Наскільки небезпечними будуть ці уламки для сусідніх країн? Явно не небезпечнішими, ніж велетенська єдина Росія, адже всі вони виявляться однозначно слабшими за об’єднану потугу. Навіть за умови підвищеної агресивності деяких нових сусідів України вони об’єктивно не становитимуть такої загрози для нас, як цілісна імперія з деспотичним правлінням. Економічна та мілітарна міць якоїсь уявної донської чи кубанської республіки є незіставною з міццю чинної російської держави. Слабкий супротивник — це краще, ніж супротивник могутній.


Розпад СРСР став для України благом, навряд чи розпад Росії стане бідою. Радше навпаки. Адже антиукраїнська політика РФ підживлюється її розмірами й ресурсами, а відтак глобальними амбіціями. Уламки будуть змушені знизити рівень амбіцій. Біженці з колишньої РФ справді можуть становити загрозу для України, однак уже час навчитися закривати й обороняти свої кордони. Україна надто довго жила в режимі «прохідного двору» з усіма відповідними наслідками, що стало особливо помітно у 2014 році.

 

Читайте також: Будапештська пастка Заходу


Безумовно, Збройним Силам України буде набагато легше протистояти мілітарним формуванням проросійських держав, ніж інтегральній потузі велетенської країни від Балтійського моря до Тихого океану. Тому аргументи тих, хто боїться закономірного краху останньої імперії та намагається залякати інших, не витримують критики. Україні загрожує не розпад Росії, а її подальше тривале існування. За нинішньої ситуації дуже мало шансів на те, що РФ, яка гине, зможе поховати сусідів під своїми уламками. Цим процесом розпаду передусім скористаються російські національні автономії, що мають глибокі етноісторичні підстави для відновлення чи створення власної державності. А поодинокі авантюрні прояви сепаратних російських «польових командирів», таких собі чорноземних, кубанських чи донських ґіркіних-стрєлкових, можуть бути швидко й ефективно придушені. Якщо, звісно, Україна матиме тверду та рішучу владу, геть не схожу на ту, яку вона мала у 2014 році та яка ще й досі не стала для країни минулим.

Новини RedTram

Loading...