ОНУХ

Книжка для підняття тиску

30 Квітня 2018
«Шлях до несвободи: Росія, Європа, Америка» («The Road to Unfreedom: Russia, Europe, America», 2018) ― остання книжка одного з найплідніших істориків сучасності професора Єльського університету Тімоті Снайдера. У ній автор подає стислу й ретельно документовану історію консолідації влади Владіміра Путіна, нападу на Україну Росії та спроб останньої вплинути на президентські вибори в США 2016 року.


Як завжди, Снайдера читають, затамувавши подих і з безмежною цікавістю, хоча цього разу книжка так насичена фактами, що з 350 сторінок примітки займають 74 сторінки, тобто 20%
матеріалу.


Коментуючи дискусію навколо книжки, хтось написав, що «можна бути досконалим істориком або можна бути індуським мудрецем, але не можна бути і тим, і тим». Снайдер намагається довести, що все-таки можна. Понад те, хоче переконати нас: власне історія становить досконалий ключ до розуміння, що з нами діється тут і тепер.


Коли репортерка газети Chicago Tribune запитала Снайдера: «Ви найвідоміші як історик, чому пишете книжку про наше теперішнє?», професор Снайдер відповів: «Коли чую, що економісти та політологи кажуть про світ, то, розумієте, я просто не певен, що вони висвітлюють усе, що треба висвітлити. На мою думку, історія справді допомагає. Історія здатна допомогти зрозуміти, коли вам брешуть про минуле, дати вам певне уявлення про те, що можливе, а що ні».
А в самій книжці автор уже на початку пише: «Американців та європейців вели по новому сторіччю оповідкою про «кінець історії», тим, що я назву політикою неминучості, чуттям, що майбутнє ― це просто більше за теперішність, що закони прогресу відомі, альтернатив немає, а отже, нічого насправді не треба робити.

Читайте також: Іделаісти і прагматики

Протягом чверті сторіччя після краху комунізму американці та європейці знай переказували оповідки про неминучість, а отже, виховали покоління нового тисячоліття без історії».
Снайдер намагається переконати читачів, що розуміння історії ― це головне для нас, що прийняття «політики неминучості, тобто тези, мовляв, немає альтернатив», ― це заперечення існування особистої відповідальності
за хід історії, заперечення думки, що можлива зміна на краще. У нього, ніби в кривому дзеркалі, відображенням «неминучості» стала «вічність».

Найбільшою загрозою для демократії є те, що органи, створені на основі демократичних виборів, не мають змоги виконати свої обіцянки, і тут відкривається непіднята цілина для всіх можливих популізмів — від крайніх лівих до крайніх правих


«Вічність постає з неминучості, як привид із мерця. Капіталістичний варіант політики неминучості ― ринок як субститут політики ― породжує економічну нерівність, що підточує віру в прогрес. Коли соціальна мобільність припиняється, неминучість поступається вічності, а демократія ― олігархії. Олігарх розкручує розповідь про невинне минуле, можливо, за допомогою фашистських ідей, пропонує народові вигаданий захист від справжніх страждань. Думка, що технологія служить свободі, відкриває шлях до такої картини».


Але, пишучи про книжку Снайдера для британської газети The Times, Едвард Лукас зауважив: «Більша проблема полягає в тому, що Снайдер недобачає однієї з найголовніших причин, чому люди голосують за поганих політиків: вони вважають, що інший варіант гірший. Чимало американців, які підтримували Трампа, робили це не через свавільне невігластво чи сліпий ентузіазм. На їхню думку, Гілларі Клінтон була ницим і не гідним довіри політиком, а політична система потребувала струсу».
Насправді ситуація ще гірша. Виявилося, що в західному світі ліберальної демократії особа, навіть перемігши на виборах, не здатна змінити політику, бо вона може бути тільки одна. Таку ситуацію добре характеризує термін «імпосибілізм» («неможливізм»).

Читайте також: Social media blues


Виборці мають право обирати, кого хочуть, але політики змушені провадити політику, над якою домінує певний консенсус еліт.Найбільшою загрозою для демократії є те, що органи, створені на основі демократичних виборів, не мають змоги виконати свої обіцянки, і тут відкривається непіднята цілина для всіх можливих популізмів ― від крайніх лівих до крайніх правих. Як пише Едвард Лукас, «погані політики мають найкращі результати, коли добрих політиків обмаль. На цю проблему Снайдер не має відповіді».


Колись інституція, якою я керував, узяла собі за девіз такі слова: «Нашим завданням є створення простору, де громадськість безпечно могла б відчути дискомфорт незнання всіх відповідей». Думаю, цей девіз можна перефразувати, застосувавши до книжки Снайдера, і тоді він звучав би так: «Шлях до несвободи ― це спроба створення духовного простору, де ми могли б безпечно відчути дискомфорт незнання всіх відповідей». Проте маю нездоланне відчуття, що дискомфорт, який я відчуваю під час читання, такий великий, що потребує зовнішнього втручання, тож ковтаю заспокійливу пігулку й знову беруся читати зі щирою вірою в слова Тімоті Снайдера: «Мій засновок у цій книжці полягає в тому, що справді існують добро і зло. Деякі речі справді кращі, а деякі справді гірші, тож бути добрим громадянином ― це не просто виконувати дії, які виконує кожен. Адже треба мати певне уявлення про чесноту й намагатися жити відповідно до свого уявлення публічно. Ця книжка не тільки про те, що руйнується, а й про чесноти, які ви втрачаєте в процесі руйнування. Скажімо, коли руйнуються такі уявлення, як індивідуальність або рівність».

Новини RedTram

Loading...