Богдан Логвиненко

Ромське питання

4 Травня 2018
20 квітня націоналістична організація С14 спалила ромське поселення на Лисій горі в Києві. Цей інцидент послугував початком нової хвилі обговорення ромського питання, що рік за роком є певним індикатором температури по палаті

Якщо виділити всі теми, які найбільше зачіпають ромофобські спільноти, й окремо взятих лідерів думок із непереборними страхами зустрічі з іншою національністю, то їх складно назвати глибокими. Більшість тем основана на стереотипах, але одна з найабсурдніших не стереотипна, це питання звички.

Роми чи цигани? Чомусь із року в рік багатьох турбує ромська самоназва й це зумовлює запальні дискусії, що здебільшого починаються та закінчуються однаково: «Ми все життя курили в громадських місцях, їздили на жовте та називали циган циганами».

Насправді формулювання «цигани» уособлює проблему ромських громад і їхньої адаптації з іншими, оскільки означає буквально «недоторканний». Саме сприйняття себе як недоторканної та особливої національності є найпоширенішою проблемою для соціалізації ромського населення.

Читайте також: Ромський синдром

«Ми вважаємо себе недоторканними, а вас гаджо, тобто просто білими», — пояснював нам під час візиту до ромського табору барон Іван із селища Дубове. Мені вдалося відвідати п’ять різних ромських поселень і поспілкуватися з найрізноманітнішими групами українських ромів. У кожному регіоні вони різні, у них відмінні діалекти, яких лише в Україні налічують понад 20, і чимало проблем. Й одна з таких — уособлення всього ромського населення дрібними грабіжниками, яких, безумовно, вистачає серед будь-яких національностей, утім, найпомітніші вони саме серед ромів.

Але чи є взагалі бодай якісь прецеденти перейменування народностей або країн у світі? Звісно, їх безліч. Візьмімо найближчий для нас приклад. У 2011 році Міністерство закордонних справ Грузії звернулося до всіх країн — членів ООН із проханням про перейменування країни з Грузії, як досі називають її всі пострадянські країни, на Джорджію (Georgia), згідно з однією з найпоширеніших назв. При цьому Грузію також називають Гурджистан турки та кримські татари, Гурж — монголи. Днями мовна комісія Литви затвердила зміну назви Грузії на Сакартвело, грузини литовською тепер називатимуться картвелами, а громадяни всієї Грузії — сакартвелами.

Є країни, у яких Україну називають Юкраніа не тому, що це має бодай якийсь зміст, а просто так колись нас назвали й процес зміни непростий. Як і ми, приміром, називаємо місто Vienna одним із його районів — Wieden. Утім, в українців є країна, державні інституції, що представляють нас на міжнародній арені, ми можемо постійно клопотати про зміну транслітерації з Kiev на Kyiv, а в ромів немає такої можливості. У них немає держави, ромський народ не консолідований по світу й здебільшого ніяк не представлений у міжнародних переговорах. За законами джунглів, ми, безумовно, праві, та якщо більшість націоналістів стверджує, що роми дикуни й саме тому з ними треба боротися, то чи здатні вони погодитися з тим, що самі живуть за дикунськими звичаями, де сильніший має постійно демонструвати свою міць, ганьблячи слабшого.

Читайте також: Бути ромкою

Чому ж у час, коли в Україні масово змінюються назви регіонів, населених пунктів, триває активна боротьба за правильні транслітерації наших міст у світі, самі ж українці не можуть прийняти назву народу, що становить одну з найчисельніших національних меншин.

Чому когось узагалі так обходить питання акцептації самоназв? Невже «циган» настільки вживане в їхньому лексиконі слово, що без нього так збідніє широка українська націоналістична душа? Ми звикли казати, що російський ліберал закінчується там, де починається українське питання. То, може, український ліберал закінчується там, де починається ромське?

 PS

Під час обговорення подій на Лисій горі в Києві особливо гостро постало питання реакції поліції на такі ситуації. Одні звинувачували правоохоронців у тому, що це їм слід було б ліквідувати незаконне поселення на території, що має статус регіонального ландшафтного парку. Інші в тому, що працівники МВС мали жорстко протидіяти праворадикалам. Поліцейські чини по-різному оцінили ці події. Так, міністр внутрішніх справ назвав акцію С14 «середньовічним дикунством», тоді як голова київської Нацполіції Андрій Крищенко зазначив, що до них не надходили сигнали про погром і на Лисій горі палили сміття, а не ромський табір. Зрештою, очільник Нацполіції оголосив про створення в його відомстві робочої групи, яка реагуватиме на прояви нетерпимості щодо будь-яких етнічних груп чи національностей. До неї мають увійти правозахисники, поліцейські та представники підрозділів поліції превенції.

Новини RedTram

Loading...