ОНУХ

While My Guitar Gently Weeps*

19 Травня 2018
У «Білому альбомі» (1968) гурту the Beatles є славетний фрагмент ― композиція Джорджа Гаррісона «While My Guitar Gently Weeps», де сольну партію гітари грав разом із Гаррісоном Ерік Клептон на своєму інструменті Gibson Les Paul 1957-го.

Коли я пишу ці слова, на очах мені бринять сльози, бо всі західні медіа повідомили таке: «Компанія Gibson Brands, виробник улюблених рок-гітар Les Paul, SG і Flying V, подала заявку про захист від кредиторів згідно із законом про банкрутство, посилаючись на «нищівний» фінансовий крах після інвестицій у споживчі електронні бренди, які не окупилися».


Що ж, так закінчуються безвідповідальні інвестиційні ігри надміру впевнених у собі головних управителів, які не тільки не здатні створити новий бренд, а й можуть легко знищити легендарний, яким були та є гітари компанії Gibson, що разом із гітарами фірми Fender поділяли світовий ринок висококласних інструментів. Сама компанія Gibson ще й досі продає щороку понад 170 тис. гітар до 80 країн світу, зокрема 40% електрогітар, які коштують понад $2 тис.


На гітарах Gibson грали Бі Бі Кінґ, Чак Беррі, Елвіс Преслі, Ніл Янґ, Піт Таунсенд із гурту The Who, Боб Марлі, Джиммі Пейдж, гітарист Led Zeppelin, Кіт Річардс із Rolling Stones і сот­ні, тисячі інших.

 

Читайте також: Іделаісти і прагматики


Торік газета The Washington Post опублікувала статтю, яка підвищила тиск у багатьох старших рокерів, блюзменів і мільйонів їхніх шанувальників.


У статті перефразовано назву композиції Джорджа Гаррісона: «Чому моя гітара лагідно квилить?


Повільна таємна смерть шестиструнних електрогітар. І чому це має обходити вас».


Автор публікації Джефф Еджерс часто-густо цитує людей, для яких електрогітара ― суть їхнього життя. Джордж Ґрун, 72-річний торговець із Нешвілла, котрий продавав гітари таким гігантам, як Ерік Клептон, Ніл Янґ, Пол Маккартні й Тейлор Свіфт, стверджує, що «тепер є більше виробників, ніж будь-коли раніше в історії інструмента, проте ринок не зростає». «Це, може, не кінець світу, ― додає він, ― але ситуація не видається оптимістичною».

Попри можливе банкрутство легендарного бренда Gibson, чутки про смерть електричної гітари дуже гіперболізовані, і я вірю, що з’явиться більше нових героїв, бодай таких, як Джо Бонамасса


Цифри, здається, підтверджують думку Ґруна: протягом останніх десяти років відбувся значний спад продажу приблизно від 1,5 млн гітар щороку до менше як 1 млн, а тепер із фінансовими проблемами компанії Fender і можливим банкрутством Gibson може стати ще гірше.
«Потрібні гітарні герої», ― заявляє Джордж Ґрун.


Я пригадую, як у сьомому класі на всі свої заощадження та потай від батька-матері купив у старшого брата свого шкільного товариша електрогітару, яку той виготовив сам. Радість була велика, дарма що я не міг використати всю потужність інструмента, бо не мав потрібного підсилювача й динаміків, та й мої здібності були радше теоретичні, ніж практичні. Після кількох місяців дзенькання я з невеликою втратою продав інструмент черговому любителеві посиленого електрикою звуку гітари. Тільки згодом зрозумів, що сила електрогітари має полягати не в технічній віртуозності. Джиммі Пейджу з Led Zeppelin вистачило опанувати чотири акорди, щоб доводити до ейфорії концертні зали й стадіони. Бі Бі Кінґ, Мейолл, Гаррісон, Гендрікс, Клептон, Пейдж, брати Ван Галени, Річардс, Ґілмор, Нопфлер, Сантана, Де Лусія, Маклафлін, Янґ, Ґарсія були гітарними героями мого покоління.


Коли на початку 1980-х я відкривав для себе Західну Європу, щокроку в кожному торговельному центрі Лондона, Берліна чи Парижа можна було почути гурти the Clash, Van Halen, Queen і навіть Ніну Гаґен зі своїм ансамблем. То, вочевидь, була музика тодішньої доби.


Але музика з електрогітарою як головним інструментом чи як музичним тлом уже відходить. 2017-го з-поміж 100 найпопулярніших альбомів у США тільки у 18 грали музиканти, для яких гітара й далі була головним інструментом експресії.

 

Читайте також: Social media blues


Pop/EDM (Electronic Dance Music), електронна танцювальна поп-музика, ― це сьогоднішній світ популярної музики, де щоразу менше місця для гітарних імпровізацій, зате багато для вторинних фонограмних міксів, що їх виконують діджеї.


Згідно з інформагентством Digital Music News «молоді покупці, які колись забезпечували зростання популярності гітари, перейшли тепер до [EDM], репу й інді-музики з меншим використанням гітари, хоча цікавість до музики ще ніколи не була більшою».


Навіть якщо фірми Fender і Gibson продають менше інструментів, то це не означає автоматично, що менше інструментів міняють власника. Ринок віддавна насичений, і на ньому є багато чудових уживаних гітар, отже, якщо тільки прагнеш, можна мати добрий інструмент, не переплативши за новий. Зрештою, варто пам’ятати, що той інструмент, який виготовлений руками Страдіварі, Ґварнері чи Аматі: що давніший, то кращий. Коли Біллі Ґіббонса з гурту ZZ Top, одного з представників старого покоління гітарних героїв, запитали, чи гітара втрачає популярність, він відповів коротко й украй переконано: «Поки буде доступною електрика, завжди, напевне, з’являтиметься хто-небудь із пригодницьким духом, що створить щось гідне захвату електричною іспанською гітарою. Оце й буде герой!».


Попри можливе банкрутство легендарного бренда Gibson, чутки про смерть електричної гітари дуже гіперболізовані, і я вірю, що з’явиться більше нових героїв, бодай таких, як Джо Бонамасса. Але все-таки не можна не сказати, що ми дожили до часів, коли електрогітара, якщо перефразувати слова пісеньки Джорджа Гаррісона, «лагідно квилить (найкраще, якщо це легендарний інструмент Gibson Les Paul 1957 року) над власною долею». 

Новини RedTram

Loading...