Юрій Макаров

Антидот для підсвідомості

10 Травня 2018
Усі ми живемо міфами. Усі незалежно від міри просунутості та освіти. Міф — це не лише те, що вивчали Фрезер і Пропп, — продукт колективної творчості народів на певній стадії розвитку.

 

Це радше проста й переконлива схема, яка замінює складне знання в щоденному житті. Спільні міфи єднають народ. Або роз’єднують, якщо це міф, побудований на ненависті, недовірі, свідомій маніпуляції. Українцям не бракує таких заздалегідь принизливих «антиміфів», вони нас супроводжують і постійно деморалізують, позбавляють майбутнього.


Ні, такі примітивні, як «Україну створили в австрійському (німецькому) генштабі», вже не працюють. Надто грубо. Хай цим далі бавляться «за поребриком». Але не бракує інших, не менш руйнівних, але зовні ніби не таких токсичних. Наприклад: «Українці — селянська нація». Що з них узяти, гречкосії, що незрозуміло? Або: «Україна — failed state, бо українці ніколи не мали власної держави». Або ще краще: «Українці — генетичні зрадники», мовляв, вони колись, 300 років тому, відвернулися від божевільного Пєтра й увійшли в союз із бравим Карлом, а потім відвернулися від божевільного Сталіна й були довірилися нібито притомному Гітлеру. А що, хіба не відвернулися?

 

Читайте також: Ідіоти й мерзотники


На відміну від щоденної пропаганди антиміфи не потребують постійного підживлення. Вони собі живуть у колективній підсвідомості й висять на ногах зайвим тягарем. Пам’ятаєте, напередодні Євромайдану: «Українці — такі безнадійні нездари»? А вони вийшли на вулиці й здивували Європу. А могли не вийти, якби далі вірили, що «нічого доброго тут не буде».


З антиміфами треба працювати. Точнісінько за Фройдом: діставати з припорошених шухлядок пам’яті на світло, вилущувати раціональні зерна й демонструвати неспівмірність жалюгідного приводу й жахаючих висновків. Подекуди привід може бути не таким жалюгідним, тоді це правдива психотравма. Скажімо, антиміф про українців-антисемітів. Адже під час визвольної (справді визвольної!) війни Богдана Хмельницького, за обережними оцінками, загинуло 40–50 тис. євреїв, і в юдейській традиції ці події запам’яталися як «Господні кари» — Голокост зразка XVII століття. А тисячі єврейських жертв Коліївщини? А погроми? Таки, виходить, антисеміти! Якщо забути дві суттєві обставини: вся Європа зовсім донедавна була ксенофобською. Іспанію середньовічну не хочете згадати? А Німеччину, звідки з якогось недоброго дива ашкенази втекли до Речі Посполитої? Ну й останній цвях: дослідження, вже згадане в минулому числі Тижня: за рівнем антисемітизму українці перебувають на останньому місці в Східній Європі. От такий психоаналіз…

З антиміфами треба працювати. Точнісінько за Фройдом: діставати з припорошених шухлядок пам’яті на світло, вилущувати раціональні зерна й демонструвати неспівмірність жалюгідного приводу й жахаючих висновків


Антиміфами та отруйними плодами їх експлуатації можна заповнити невеличку бібліотеку. Припустімо, книжки можна зупинити на кордоні. А хробачків у підсвідомості? «Селянська нація». А яка нація до ХХ століття не була селянською? Назвіть хоч одну! «Корупція». А де тієї корупції немає? Просто в одних країнах вона каналізована, а в інших квітне буйним цвітом, як-от у Греції, Італії, Іспанії, не кажучи про Новий світ.

 

«Бездержавність». Ну це якщо не брати до уваги Київську Русь, Велике князівство Литовське як прямого її спадкоємця, не кажучи про Гетьманщину, цілком дієздатний державний організм! «Коротка історична пам’ять». Та що ви кажете?! Хотів би я подивитися на французів або хоча б американців, якби їхню історію 300 років централізовано переписували у Священному синоді, а потім в ідеологічному відділі ЦК КПРС. Дивно, що народна свідомість усе ще зберегла основні реперні точки, тепер їх треба лише реанімувати, але хоча б є що реанімувати! «Нездатність домовлятися». А всенародна підтримка армії, особливо на початку війни, коли на волонтерів перетворилося практично все населення? «Розділена країна». Ну це взагалі просто за підручником із гібридної війни, коли кучмівські ідеологи ділили країну на три сорти. Нещасна Німеччина 45 років була розділена й досі не може оговтатися: Схід відчутно відстає від Заходу за всіма показниками. А тут скільки століть? І нічого, всі разом співають «Ще не вмерла» й слова всі пам’ятають.

 

Читайте також: Як більшовики створили міф про українців-погромників


Є деякі сміховинні антиміфи. Наприклад, про стародавніх укрів, які викопали Чорне море. Ніби нічого отруйного, крім абсурду, який засмічує мізки й відволікає від нагальних проблем. Або антиміф про «вічне жіноче начало, з дозволу сказати, Берегиню». Тут не фемінізм, а, навпаки, якийсь примітивний неолітичний матріархат. Із таким у Європу не ходять.


Головний наш, засадничий, інтегральний антиміф про недосконалість, недорослість, недовершеність мови, культури, народу як такого. Лікуватися треба! Тільки за психо­аналітика цього разу буде шкільний учитель, письменник, видавець… І журналіст, а як же без нього!

Новини RedTram

Loading...