Ріхард Герцінґер

Трансатлантизм під загрозою

1 Червня 2018
Через конфлікти зі США за президентства Дональда Трам­­па готовність європейців чинити серйозний спротив систематичним порушенням путінською Росією міжнародного права й далі знижується.

Лише за тиждень після відвідин німецьким канцлером Анґелою Меркель Путіна в Сочі й під час переговорів президента Франції Емманюеля Макрона із шефом Кремля в Санкт-Петербурзі міжнародна слідча група повідомила результати свого розслідування у справі про збитий у липні 2014 року над Східною Україною пасажирський літак МН17.


Докази гнітючі, літак знищила зенітна ракета російської регулярної військової частини. Проте Кремль і далі заперечує свою причетність до злочину, який забрав життя 298 людей. Москва відмовляється від пояснень, блокує своїм вето створення відповідної комісії ООН, поширює цільову дезінформацію, а висновки слідчих органів відкидає з презирством як «фейкові новини».


Утім, це не завадило Макрону запропонувати «дорогому Владіміру» тіснішу співпрацю у вирішенні глобальних конфліктів. Окрім ні до чого не зобов’язувального заклику до Москви врешті співпрацювати зі слідством, німецький уряд після звіту комісії з МН17 також не вдається до жодних дій. Провідні європейські політики не спромоглися навіть на символічний жест — одностайно бойкотувати майбутній чемпіонат світу з футболу в Росії.

 

Читайте також: В Італії сформували новий уряд, критики ЄС стали віце-прем'єрами


Повідомлення Дональда Трампа про розірвання Сполученими Штатами атомної угоди з Іраном одразу виявило масштаби глобальної безпорадності Євросоюзу, а також його стратегічну та моральну дезорієнтованість. Спроба ЄС зберегти цю угоду без США, зважаючи на реальне співвідношення сил, не лише ілюзорна, а й виштовхує європейців на бік авторитарних Китаю й Росії.


При цьому ЄС мав усі підстави засадничо поставити під сумнів свою підтримку ядерної угоди. Ще 2015 року її уклали тодішній президент США Барак Обама й керівництво ЄС, сподіваючись, що це сприятиме кооперації іранського режиму зі світовою громадськістю та стимулюватиме його до стриманішої політики в регіоні. Надії покладалися й на те, що внаслідок послаблення міжнародних санкцій завдяки домовленостям іранське суспільство стане відкритішим до Заходу, а також на лібералізацію теократичної панівної системи ісламської республіки.

Коли демократичні держави діють лише відповідно до гаданих національних інтересів, які більше не дефінійовані в контексті трансатлантичного ціннісного канону, то послаблюються і внутрішні опірні сили демократичних суспільств


Але сталося навпаки. Створений ядерною угодою економічний та політичний простір Іран використав для ще агресивнішого просування своєї політики гегемонії, передовсім у Сирію. Задля відновлення влади Башара Асада над усією країною Тегеран у тісному збройному братерстві з путінською Росією веде війну на знищення й вигнання. Своєю масивною військовою присутністю в Сирії зараз Іран безпосередньо загрожує Ізраїлю. Окрім того, теократичний режим посилив репресії й усередині країни.


Але замість зробити висновки й виявити стосовно Ірану тверду позицію ЄС тримається за фікцію, що атомна угода нібито зробила Близький Схід безпечнішим. Натомість США щодо цієї та інших країн з авторитарними режимами обґрунтовано роблять ставку на силу. Історичний досвід учить, що такі режими ідуть на серйозні поступки лише тоді, коли економічний і політичний тиск, а також переконливі погрози не залишають іншого вибору.


В еру Обами цю правду значною мірою витіснили. Проте необхідна коректура курсу, яка здійснюється за президентства Трампа, відбувається не на основі спільних цінностей і цілей західних демократій, а виключно заради національного інтересу Штатів. Максима «Америка перед­усім» змушує сумніватися, що Вашингтон зважатиме на своїх союзників чи розрізнятиме при виборі партнера для «угоди» демократичні й авторитарні уряди, якщо йтиметься про забезпечення для США короткочасних переваг.

 

Читайте також: Задобрити ведмедя


Тим більше що в Адміністрації Трампа не помітно навіть приблизної когерентної стратегічної концепції, наприклад стосовно Сирії. Курс зиґзаґа стосовно Північної Кореї демонструє всю непрогнозованість Трампової філософії укладання угод. То він погрожує Кім Чен Ину, то лестить цьому фюрерові жахливого нелюдського режиму, називаючи його «гідним поваги чоловіком». Імовірно, така сваволя викликає сум’яття серед ворогів Америки. Але це викликає сум’яття також у друзів і союзників та підриває їхню довіру до провідної західної держави. А це цілковито на руку Путіну.
Вільний Захід, який ми знали протягом десятиліть, визначав рішучий захист спільних універсальних цінностей і норм від їхніх тоталітарних антиподів. Сьогодні трансатлантичні демократії ризикують втратити цю чітку здатність розрізняти свободу від несвободи.


Коли демократичні держави діють лише відповідно до гаданих національних інтересів, які більше не дефінійовані в контексті трансатлантичного ціннісного канону, то послаблюються і внутрішні опірні сили демократичних суспільств. Те, що в Італії дві залежні від Кремля популістські партії зараз формують уряд, демонструє, наскільки далеко зайшло повзуче вороже поглинання ліберальних демократій путінським авторитаризмом. Основи західної спільноти під загрозою незворотного пошкодження. Трансатлантистам обох континентів настав час повстати проти цього.

Новини RedTram

Loading...