Ріхард Герцінґер

Казус Ґауланда

15 Червня 2018
Правопопулістська партія «Альтернатива для Німеччини» (АдН), яка минулої осені вперше пройшла до Бундестагу і зараз є найсильнішою опозиційною фракцією, радо позиціонує себе як помірковану бюргерську силу.

 Масований вплив правоекстремістів у своїй партії фракція намагається применшити. Фахівець із цього питання — її шеф Александер Ґауланд, колишній член урядової партії ХДС, відомий журналіст і публіцист. У своєму твідовому піджаку, який має символізувати англосаксонську вишуканість (культурність), 77-річний політик намагається зберегти в очах бюргерського прошарку імідж серйозного консервативного інтелектуала.


Проте, виступаючи перед своїми прихильниками, Ґау­ланд регулярно збурює расистську й націоналістичну ворожість, наприклад як тоді, коли побажав німецькому політику турецького походження: «Хай би її викинули в Анатолію». Зараз він викликав лавину жаху своїми висловлюваннями про націонал-соціалістичне минуле. На початку червня на конгресі молодіжної організації АдН політик заявив, що хоч Німеччина й має визнавати відповідальність за свої дії в минулому, але «Гітлер і нацисти були дрібничкою в понад тисячолітній успішній німецькій історії».
Однак хвилі обурення, які здіймаються в суспільстві після подібних заяв, — частина провокаційної стратегії АдН. Що сильніше авторитетні політики та медіа реагують на них, тим успішніше партія позиціонує себе жертвою «диктатури» лівих і ліберальних поглядів та «політичної коректності». Проте цього разу Ґауланд цілив у саме ядро самосприйняття німецької повоєнної демократії. Його добір вульгарних слів не лише демонструє глибоку зневагу до жертв Голокосту та гітлерівської війни на знищення, а й навіює думку, що влада націонал-соціалізму була лише незначною виробничою «аварією» в бездоганній німецькій історії, а тому більше не потребує жодної особливої уваги.

Поруч із Лівими, наступниками Соціалістичної єдиної партії Німеччини (партія НДР), АдН — друга неприкрита політична агентура Путіна у фрн. Порівняно незначна увага до цієї гострої загрози в суспільстві — тривожний сигнал ослаблення спротиву просуванню російського авторитаризму в Європі


Не змінює ситуації й те, що згодом Ґауланд висловив жаль із приводу обраного ним тону, бо він спричинився «до непорозумінь і хибного тлумачення». Ще у вересні минулого року політик заявляв, що «нам більше не повинні дорікати цими дванадцятьма роками. Сьогодні вони вже не стосуються нашої ідентичності». Німці мають право «повернути собі своє минуле» й «пишатися успіхами своїх солдатів у двох світових війнах». Натомість консенсус федеративної республіки вважає історичні уроки катастрофи націонал-соціалізму й передумов його приходу до влади центральною вихідною точкою німецької демократії. Не допустити повторення чогось подібного — це найвища максима демократичного способу дії. Тому збереження пам’яті про найжахливіший період німецької історії та провину нації за найбільший злочин в історії людства належить до засадничих державних інтересів країни.

 

Читайте також: Die Welt: розбрат у G7, прісна європейська єдність, сигнали Путіна


Своєю атакою на цей консенсус Ґауланд доводить, що ревізіонізм історії — центральний і стратегічний мотив АдН. При цьому вона керується простою логікою: коли значення часів націонал-соціалізму для вітчизняної історії буде мінімізовано, ніщо не стоятиме на заваді поворотові країни до нестримно агресивної націоналістичної політики. Викривальними найсвіжіші висловлювання Ґауланда є ще й тому, що останнім часом АдН намагається представити себе як найсильнішу підтримку Ізраїлю. Так, вона критикує федеральний уряд за його відносини з палестинським керівництвом і його індиферентність до палестинського терору. За зразком інших праворадикальних партій Європи, наприклад, австрійської Народної партії та французького Національного фронту, АдН застосовує проізраїльську риторику, щоб уникнути підозр в антисемітизмі, який насправді дуже поширений у їхніх рядах.


Проте публічна дискусія про руйнівну роль АдН у німецькій політиці тривала лише декілька днів. А тоді увагу медіа привернув фарс, який раптово зробив із Ґауланда жертву. Поки шеф АдН купався в озері поблизу Потсдама, вкрали його одяг і цінні речі. Ймовірно, тут ідеться про акцію «антифашистських» активістів. Почалася палка дискусія про те, якої політичної й моральної оцінки заслуговує цей випадок. Поки деякі коментатори лівого спектра з певною стриманістю тішилися цим випадком, інші обурювалися «принизливими» фото, на яких обікрадений Ґауланд позує в плавках. Хтось із коментаторів назвав поведінку з партійним шефом «маленьким цивілізаційним зламом». Це поняття в мовній практиці політикуму країни вживається переважно на позначення Голокосту.

 

Читайте також: Die Welt: Ручні критики Мааса

 

Ось так один незначний гротескний епізод перервав серйозний критичний розгляд наслідків Ґауландової діяльності. Дискусія про недемократичний характер АдН виявляє показовий дисбаланс і в іншому аспекті. Адже права партія не лише применшує серйозність колишньої автократії, а й стоїть на службі сучасної. Те, що Ґауланд й АдН працюють рупорами кремлівської пропаганди й ревними апологетами його злочинів, у місцевої демократичної громадськості не викликає й близько стільки неприйняття й відрази, як їхні спроби релятивувати націонал-соціалістичне минуле. Поруч із Лівими, наступниками Соціалістичної єдиної партії Німеччини (партія НДР), АдН — друга неприкрита політична агентура Путіна в цій країні. Порівняно незначна увага до цієї гострої загрози в суспільстві — тривожний сигнал ослаблення спротиву просуванню російського авторитаризму в Європі.

Новини RedTram

Loading...