Єлизавета Гончарова

Внутрішній опір

5 Липня 2018
1 липня реформа української медицини дісталася чергового етапу. Поки що зміни загалом стосуються первинної ланки, тому по всій країні пацієнти масово обирають сімейних лікарів. І хоча в МОЗі заперечують фейки, нібито ті, хто не визначиться до певного терміну, платитимуть за візит до лікаря, громадяни традиційно бояться, що десь там їх точно обманюють. Тому процес досить нервовий і нерівномірний.

 Маючи чоловіка якраз відповідного фаху, можу сказати, що в «сімейників» справді почалася гаряча пора: дзвінки від тих, хто бажає підписати декларацію, лунають будь-якої години доби, незважаючи на свята й вихідні. Інколи аж так: «Задекларуйте мене терміново!». Що вдієш, принцип «24/7» закладений у реформі, хоча з власного досвіду знаю, що це просто формальна його легалізація: консультуватися з різних питань постійно дзвонили й раніше.

Що ми маємо на глобальному рівні крім кампанії з обрання лікаря? По-перше, деякі медичні заклади вже уклали договори з Національною службою здоров’я. Донеччина не стала винятком. Первинна ланка медичної допомоги в двох об’єднаних громадах Донецької області (Іллінівська та Соледарська) фінансуватиметься в ІІІ кварталі вже за новими принципами. Згідно з укладеними договорами, гроші надходитимуть не з місцевого бюджету через медичну субвенцію, спрямовану з держбюджету, а безпосередньо з Національної служби здоров’я. Інші ОТГ Донеччини поки що не дуже квапляться, тому фінансуватимуться за традиційною схемою. А ще з’явився механізм, за яким можна дізнатися, які ліки вам повинні надати безплатно, а не пропонувати їх придбати. Сподіваюся, усі чули, що для аналізу крові вже не треба купувати літр спирту? Ну й, звичайно, публічні обговорення стандартів від «руйнівниці міфів» Уляни Супрун, перетворили деяких із них вже на меми. Тобто крига скресла, Манту можна мочити.

 

Читайте також: Як відучити українців від Google-терапії

 

Але чомусь на локальному рівні процес внутрішнього опору інколи куди рішучіший і наполегливіший, ніж сама реформа. І не треба бути великим психологом, щоб розуміти, чому так відбувається. Система опирається будь-яким змінам, бо відчуває для себе загрозу. Як і пацієнти, лікарі чекають підступу. Можливо, не безпідставно. Я навіть не шукала б у цьому захмарних грошових інтересів: на рівні дільничного (чи то сімейного) лікаря про величезні суми хабара ніколи не йшлося, а фармацевтичні компанії , що «штовхають» свої «фуфломіцини», точно не закидають грошима кожного лікаря в районній амбулаторії. Просто дуже важко медикам, які в нашій традиції чомусь часто діють наперекір авторитетам, підкреслюючи унікальність і винятковість тільки свого лікарського рішення, дотримуватися якихось «чужих» протоколів, ламати багаторічні догми з лікування міцними препаратами «про всяк випадок» чи цікавитися новими методами лікування. Це не так справа заангажованості, як самооцінки. Чомусь багато лікарів відчуває цю реформу як спробу ламати через коліно, навіть не збираючись відділяти зерна від полови. Вони впевнені, що для них життя не покращиться, а як завжди. Саботаж відбувається майже на рефлекторному рівні: не вчіть мене жити, я вже навчений! І що тепер робити пацієнтові — ось питання.

 

— Скільки кашляє?
— Два дні.
— Яка вага дитини?
— Навіщо це? Ви що, антибіотики збираєтеся призначити? У нього ж навіть температури не було, він просто застуджений.
— Ну як хочете. За кілька днів самі прибіжите за ними. А якийсь противірусний даєте? «Афлубін»?
— Ніякий. Їх же не мають виписувати, це ж гомеопатія.
— Ой, та менше слухайте телевізор. Усе ми виписуємо!

 

Цей діалог — реальний факт, про нього вчора повідомила мама трирічного хлопчика, у якого в кабінеті лікаря навіть не подивилися горло. Лікарка припустила, що завтра-післязавтра в дитини вона обов’язково почує хрипи. Тому жвавому хлопчику без елементарних аналізів і показань виписали міцні антибіотики, позбавляючи організм дитини можливості навчитися чинити опір хворобі. І робиться це зажди таким тоном, щоби батьки, налякані хворобою малюка, розуміли: вірити треба цій досвідченій жіночці, а не якомусь телевізору (аналізам, протоколам). До речі, майже так само деякі лікарі реагують і на щеплення, шепочучи на вушко, мовляв, я своїм не робив...

 

Читайте також: «Підписна кампанія». Як кияни підписують декларації з лікарями

 

Я не знаю, чи стануть ефективними економічне реформування, нові алгоритми фінансування, плата за кожного пацієнта. Це, думаю, мій родинний бюджет відчує пізніше. Навіть про безплатний спирт я не дуже зраділа: скільки на нього тих грошей. Але в тому, що довіри до лікарів така ситуація саботажу точно не додасть, упевнена. Бо нині дедалі більше батьків відповідально ставиться до здоров’я своєї дитини та їм уже важко, наприклад, втюхати рекламовані та непотрібні препарати. І чомусь здається, що я знаю, хто першим кричатиме про провал реформ. Ті, хто сьогодні радить не слухати телевізор і колоти антибіотики.

 

Новини RedTram

Loading...