Юрій Макаров

Смарагдовий рай?

25 Серпня 2018
Comparaison n'est pas raison (порівняння — не доказ, не аргумент), — зрозуміли ще в XIII столітті французи, які й вигадали це прислів’я. Але як утриматися? Для свого унікального становища ми, українці, безупинно шукаємо аналогій — часом в історії, часом у географії, — це загалом раціональний шлях учитися не на власних помилках.


Богу дякувати, порівняння із Сінгапуром у нашій публіцистиці й блогосфері потроху відійшли в минуле. Це, так би мовити, дитяча хвороба. Грузію теж нібито залишили в спокої. Виявляється, ефектні й надихаючі вітринні проекти — одне, а зміна парадигми розвитку, ментальних засад економіки й суспільства — зовсім інше, це довга гра. Тож тривають пошуки наочної моделі, на яку варто орієнтуватися в якості прикладу, простої на позір і переконливої.
Після кількох вражаючих повідомлень погляди шукачів сенсу життя переводяться на Ірландію. Цифри зростання до кризи 2008‑го — понад 7% ВВП на рік — дали привід говорити про «економічне диво» й навіть про такого собі «кельтського тигра» (за аналогією з «азійськими тиграми», а саме Південною Кореєю, Гонконгом, Тайванем і тим же таки Сінгапуром). Щоправда, торік з’ясувалося, що деякі карколомні досягнення — результат лукавих методик підрахунку, а головним фактором стабільності є переведення сюди штаб-квартир транснаціональних компаній на кшталт Apple у пошуках оптимізації податків (корпоративна ставка тут 12,5%, що в 3–4 рази менше, ніж в інших країнах ЄС).
Утім, країна Святого Патріка й без того не може поскаржитися на брак уваги. Щось із цього — вияви екзотичного міфу, щось, навпаки, — результат об’єктивної реальності, хай і далекої в часі. Наприклад, ірландська цивілізація так званих темних століть (зокрема, VI–VIII століття), коли тут процвітала вченість, розвивалася як богословська думка, так і ґельськомовна світська література. Вважається, що саме Ірландія зберегла для людства традицію християнства в його західній версії, вільну від невіглаських перекручень. Згодом Смарагдовий острів зазнав руйнівного впливу ласих окупантів і впродовж подальшої історії аж дотепер давав про себе знати назовні радше негараздами й відвертими трагедіями. Одна з них — знаменитий голод 1845–1849 років, викликаний частково поширенням шкідника картоплі фітофтори, частково — жадібністю тодішніх олігархів-лендлордів. Це не був у чистому вигляді голодомор, тобто це не свідоме винищення колонізаторами тубільного населення, але наслідки його давалися взнаки впродовж десятиліть, зокрема, в невпинній еміграції. У результаті нині у світі близько 80 мільйонів людей вважає себе нащадками ірландців, у той час як населення обох частин острова заледве сягає шість із половиною мільйона, серед них кількасот тисяч є недавніми іммігрантами.

Травми минулого неможливо закреслити, перегорнути сторінку, почати історію з чистого аркуша. Навіть якщо йдеться про справи давніх часів, вони проростають у нинішніх протиріччях і суперечках, і блискавичний прогрес у якійсь одній галузі не означає автоматичного поступу загалом


Тобто якщо вже говорити про Ірландію як незалежну державу, варто не забувати, що її населення, як і територія, — це приблизно дві великі області України, припустімо, Харківська плюс Дніпропетровська. Ну а щодо подолання колоніального минулого, тут уже зовсім сумно. Шоста частина острова належить колишньому загарбнику, тут мешкає півмільйона аборигенів і мільйон досить нетерпимих нащадків тих, хто «понаїхали». І відчайдушні, проте за підсумком марні спроби звільнитися робилися впродовж минулого століття в не завжди прийнятний спосіб, маючи на увазі криваву терористичну війну ІРА. У самій Ірландській Республіці проблем з ідентичністю ніби не спостерігається, тим не менше рідною ґельською в побуті послуговується, за різними підрахунками, від 7 до… 1,5% населення. Це попри те, що ірландська мова активно пропагується, викладається в школах і навіть визнана однією з робочих мов Євросоюзу. По суті, нею користується населення віддалених (умовно) сільських районів, тож чекати позитивної динаміки годі.
Висновки? Вони залежать від того, що хочеш роздивитися. Травми минулого неможливо закреслити, перегорнути сторінку, почати історію з чистого аркуша. Навіть якщо йдеться про справи давніх часів, вони проростають у нинішніх протиріччях і суперечках, і блискавичний прогрес у якійсь одній галузі не означає автоматичного поступу загалом. Водночас рани — не привід відмовлятися від майбутнього. Зрештою, не так уже й неможливо організувати собі гідне життя, якщо знаєш, чого хочеш, і не сваришся між своїх. Природа мальовнича, міста чарівні, особливо Дублін, бізнесовий клімат оксамитовий. А віскі, куди там тим шотландцям!
Ну а сусідство колишнього агресора — так само не вирок за умови, що він відмовився від більшості колоніальних завоювань і зробив зусилля повернути собі людське обличчя, але таке щастя нам тут не загрожує. А інакше начувайся, бо ірландці, як відомо, гарячі хлопці!

Новини RedTram

Loading...