Тарас Лютий

Енді Воргол: назад до нудних речей

23 Серпня 2018
Мистецтво є спробою перетворення марудної дійсності на щось ней­мовірне. Якщо це справді так, то книжка Карен Форд «Енді Воргол. Піонер поп-арту» (2001) позначає виразні риси такої трансформації.

1906-го 17-річний Андрій Варгола кинув рідне село, що в нинішній Словаччині, і прибув до сталеливарної та вугільної столиці США. А підзаробивши на шахті, повернувся, щоби пошлюбити 16-річну Юлію Завацьку. У 1921-му, уже маючи двох синів, вона виїхала до чоловіка в Пітсбург. 6 серпня 1928 року в них народився Енді Варгола, який згодом не раз казав газетярам, що походить то з Клівленда, то з Філадельфії чи навіть Гаваїв. Мати прибирала за $2 на день і виготовляла олов’яні квіти, збуваючи їх за 25 центів, а на задвірках вирощувала капусту, буряк і моркву. Батько ладнав дитячі черевики шматками шин. Брати Пол і Джон продавали газети чи розвозили вугілля. Коли якесь дівча зачепило його, Енді більше не хотів іти до школи. Тоді Юлія малювала з ним удома. Блідий і світловолосий, а на додачу сором’язливий хлопчик заслаб на нервовий розлад: неконтрольовані рухи кінцівок заважали писати чи шнурувати взуття. Він лежачи читав книжки й дивився кіножурнали, силуючись вирізати з паперу ляльок, робити колажі та копіювати комікси.


Коли померлого батька принесли додому, Енді сховався під ліжко. Залишені чоловіком $15 тис. мати вклала в мистецьку освіту сина. Та викладачі вважали його нездарою з недоладним мовленням і письмом, а брати тримали за дивака. Він лякався темряви, тому працював уночі. Коли солдати, повернувшись із Другої світової, почали вступати до коледжу, за браком місць деяким студентам довелося піти. Серед них був і Енді. Заробляючи $3 на день із продажу фруктів та овочів, він не припиняє робити ескізи. Восени подає їх до арт-відділу, і йому дозволяють учитися далі. Переїхавши в 1949-му до Нью-Йорка, свою комерційну діяльність він не відділяє від мистецтва й починає цікавитися культурними заходами: кіноклуб, балет, танцювальні концерти. Воргол, а саме так тепер звучить його ім’я, володіє безмежною енергією. У 1952 році до нього переїжджає мати й веде господарство. Річний дохід Енді сягає $25 тис., але йому до вподоби старий одяг і спання долі на матраці. Уночі Воргол іде в театр або на вечірку, а вертаючись, працює до світання. Досі невпевнений у собі: носить перуки, ховаючи облисіння. Його ім’я зазвучало, коли він почав робити рекламу для взуттєвого магазину. Перший суттєвий заробіток витрачено на 100 білих однакових сорочок. Домашня рутина спричиняє материну залежність від алкоголю. А Ворголу кортить на велику художню сцену. Та комерційна служба й гомосексуалізм — не найкращі передумови для цього. Енді ілюструє газети й журнали, експериментуючи із зображеннями побутових предметів, наприклад пляшок із кока-колою, чи персонажів мультфільмів. Та раптом зізнається: «Хочу бути, як Матісс».

Картини поставали з журнальної реклами. Використовувалася техніка шовкового скринінгу, схожа до попереднього методу: слайди зображень проектувалися на полотно. Енді вживав шокувальні барви й гротескні зображення, часом брутальні та кітчеві, заперечуючи сенс і стараючись спекатися всіх значень


Більшість речників поп-арту вчилися комерційного мистецтва. Їх цілком поглинуло масове виробництво дешевих продуктів. Надувні крісла, паперові сукні, напої та страви ставали символами часу. Не було оселі без телебачення чи виробів із синтетики. Якщо натюрморт із яблуками є предметом живопису, то чому б не зробити це з повсякденними речами? На прохання Енді мати принесла різні бляшанки з юшкою «Кемпбелл», які він одразу почав малювати. Кортіло передати лише порожнє єство (essence of nothing). Як на диво, ці нехитрі зображення були продані в галереї за $100 кожна. Похизувався: сфотографувався в супермаркеті, вивівши власне ім’я на банці із супом. Восени 1962-го в Нью-Йорку влаштовано дві його виставки з образами Мерілін Монро, зображеннями доларових векселів, кока-коли та, звісно, жерстянок супу. Воргол сміливо копіював той самий образ, мов ікону. «Якщо щось одне добре, — зауважив Енді, — то сто має бути ще краще». Картини поставали з журнальної реклами. Використовувалася техніка шовкового скринінгу, схожа до попереднього методу: слайди зображень проектувалися на полотно. Енді вживав шокувальні барви й гротескні зображення, часом брутальні та кітчеві, заперечуючи сенс і стараючись спекатися всіх значень. «Мені подобаються нудні речі», — зізнавався митець.

 

Читайте також: Митець-суперзірка


У 1963 році Воргол мало не живе в студії, яку іменує «Фабрикою». Дехто оцінює його мистецтво як порожнє, та йому байдуже. Він вирішує випробувати себе в кіно. Фільм «Сон» триває 6 год, показуючи фондового маклера, що спить, а в стрічці «Їсти» камера вхоплює, як чоловік споживає гриб упродовж 45 хв. В «Імперії» (1964) режисер теж мало торкається камери, лише спрямовує її на нічний Емпайр-Стейт-Білдінг.  До «Фабрики» вчащали люди мистецтва й мільйонери. Нерідко там вживали наркотики. Сам Воргол «сидів» на дієтичних препаратах, щоб не гладшати. Ласий до їжі, він зважав на вагу.  Уранці 3 червня 1968-го після шопінгу Воргол увійшов до «Фабрики», куди завітала й Валері Соланас, акторка одного з його фільмів. Енді сів на стіл, а Соланас дістала із сумки пістолет і почала стріляти. Одна з куль поцілила Воргола. Він боровся за життя кілька днів. Жінка твердила: Енді забагато втручався в її життя. Тим часом його картини підскочили в ціні. У 1970 році після відкриття виставки одну з них придбали за 60 тис. Воргол почав малювати знаменитостей: рок-виконавців, спортсменів, політиків. Так, у 1972-му зроблено понад 2 тис. образів Мао. У музеї Нью-Йорка вони висіли поруч із портретами Юлії Варголи, Сільвестра Сталлоне й інших зірок. У жовтні 1984 року статки Воргола сягали 20 млн. «Бізнес-мистецтво — це крок, наступний після мистецтва», — сказав Енді. Він продовжував ходити до русинської церкви в неділю й усе ще зберігав гроші в матраці із соломи. Більшість його кімнат не використовувалася: вистачало кухні та спальні.


Не раз, сидячи вночі перед великим дзеркалом, він приміряв якусь зі своїх 400 перук. Самотність скінчилася в 1987-му, коли болі в жовчному міхурі змусили його повернутися з турне Європою. Після операції він спокійно дивився телевізор, але серцевий напад таки обірвав це вигадливе життя.

Новини RedTram

Loading...