Ріхард Герцінґер

Фатальна помилка

22 Серпня 2018
Чи справді в Німеччини та Росії спільна відповідальність за врегулювання криз у Сирії та Україні, як заявила канц­лерка Анґела Меркель минулої суботи під час зустрічі з Владіміром Путіним у Мезеберзі біля Берліна?

У реальності ж ця відповідальність розподілена дуже нерівномірно. Адже не Німеччина перетворила великі частини Сирії на руїни й попіл, бомбардуючи цивільне населення та цивільну інфраструктуру країни, задля збереження при владі диктатора, який не зупинився навіть перед використанням отруйного газу проти власного населення. І не Німеччина анексувала частину суверенної європейської держави та здійснила військову окупацію інших її частин.


Навпаки, фактом є те, що ніхто інший, крім Росії Путіна, не створював тих воєнних конфліктів у Сирії та Україні, над рішенням яких Анґела Меркель, як вона запевнила в Мезеберзі, нині готова працювати разом із господарем Кремля. Однак завуальована мова німецької дипломатії нав’язує думку про те, що Москва може бути надійним партнером із питань безпеки, зацікавленим у «спільних рішеннях» із Заходом. Але це фатальна помилка. Бо Путін хоче, щоб Захід й особливо європейці прийняли факти, які він силою створив у Сирії та Україні, як «рішення».
З відповідним цинізмом російський президент перед пресою в Мезеберзі виголосив свою вимогу до ЄС брати участь у відбудові Сирії. Він заявив, що важливо розширити гуманітарну допомогу сирійському народові. Для того щоб біженці могли повернутися з-за кордону до Сирії, потрібно зробити «прості речі», а саме відновити водопостачання та медичні послуги. Що кремлівський правитель не згадав, то це про причину таких негараздів у багатьох районах країни: цілеспрямоване руйнування житлових районів і лікарень російськими військово-повітряними силами та їхніми спільниками — військовою авіацією сирійського режиму. Ці терористичні атаки спрямовані не лише на знищення сирійської опозиції, а й на цілковите позбавлення населення в районах повстанців основ життєзабезпечення. Після вигнання таким чином людей зі східної частини Алеппо, Східної Гути та Дар’і ще одна схожа операція незабаром відбудеться в провінції Ідліб.

 

Читайте також: Нормандські формальності


Виступ Путіна перед німецькою громадськістю як адвоката людяності, не можна перевершити в нахабності. Фактично ж цим шаховим ходом він хоче змусити ЄС визнати розклад сил у Сирії, створений його воєнною інтервенцією. Європейці повинні не тільки оплатити руйнування, спричинені президентом РФ, а також імпліцитно легітимізувати цим продовження диктатури Асада.

 

Завуальована мова німецької дипломатії нав’язує думку про те, що Росія може бути надійним партнером із питань безпеки, зацікавленим у «спільних рішеннях» із Заходом. Але це фатальна помилка, бо Путін хоче, щоб Захід й особливо європейці прийняли факти, які він силою створив у Сирії та Україні, як «рішення»


У натяку Путіна на сирійських біженців, передумови для повернення яких мають створити європейські гроші, ховається шантаж. Зазначаючи, що мільйони біженців у сусідніх із Сирією Йорданії, Лівані й Туреччині — «це потенційно великий тягар для Європи», він робить свою погрозу виразною. Дослівно: або ви берете участь у стабілізації режиму Асада в Сирії, або розраховуйте на те, що я та мої союзники подбають про чергові потоки біженців до вас, які дестабілізують Європу.


Елементом психологічної війни Путіна проти Європи був також і його химерний виступ безпосередньо перед зустріччю з Меркель. «Приватним» візитом на весілля міністерки закордонних справ Австрії Карін Кнайссль він провокативним, знущальним тоном дав зрозуміти канцлерці Німеччини, що єдність ЄС щодо поводження з російською політикою агресії, про яку так багато говорили, — лише фікція. Кнайссль, яку на посаду міністра висунула правоекстремістська Австрійська партія свободи, під час візиту Путіна із самозреченим захопленням лежала в нього в ногах. АПС, яка уклала угоду про співпрацю з кремлівською партією «Единая Россия», не приховує, що вона в спілці з режимом Путіна. В Італії, іншій важливій країні ЄС, нині також керують наближені до Кремля партії.


Проте в німецькій політиці та серед громадськості немає усвідомлення всього розмаху цих маневрів Путіна на розкол Заходу та ЄС. У країні панує майже одностайна думка, мовляв, те, що Меркель інтенсифікує «діалог» із президентом РФ — уже позитивний показник. Але якщо такий діалог ґрунтується на ілюзії, нібито путінська Росія пов’язана із західними демократіями «спільними інтересами», то він оманливий, і не лише щодо Сирії. Так, на миротворчу місію ООН на Сході України, яку завжди згадують як перспективну сферу європейсько-російської співпраці, фактично покладають протилежні ролі. Захід вважає, що миротворчі сили ООН для контролю за дотриманням миру можуть бути залучені лише після виводу російських військ, коли в районах сепаратистів можна буде провести вільні вибори. Натомість Кремль із присутністю «блакитних шоломів» ООН пов’язує міжнародну гарантію існування контрольованих ним ренегатських «народних республік».

 

Читайте також: Вибухова непередбачуваність


У переговорах із Путіним Анґела Меркель, безумовно, керується благими намірами. Проте той факт, що вона й далі пом’якшує свою риторику стосовно нього та обирає шлях таємної дипломатії — про результати зустрічі в Мезеберзі громадськість не почула нічого — показує, наскільки посилюється тиск на неї тих сил у Німеччині та Європі, які вимагають швидкої «нормалізації» відносин із Росією. Слід побоюватися, що за це доведеться заплатити значними поступками європейських демократій Путіну.