Максим Нестелєєв

Книжка — смерть дерева

15 Вересня 2018
Вміння складати літери в слова — хитра навичка, яка уможливлює банальний фокус. Наприклад, якщо ви це читаєте, отже, вмієте читати.

А ще дає змогу виявити телепатичні здібності: якщо ви це читаєте, то або з паперової сторінки, або з екрана. Третього не дано (принаймні для журнальної колонки). Думка, висловлена в заголовку (слова маловідомого французького поета), може вас засмутити, але навряд чи прикро вразить — нехай хвилюються ті співучасники вбивства, які купують книжки.


Згідно з опитуванням Research & Branding Group 2012-го в Україні читали 49% населення, а 2017-го — вже 43% (до цієї категорії потрапили навіть ті, хто за рік осилив бодай одну книжку). Тенденція промовиста: останні років десять умовна половина українців щиро (а дехто й гордовито) визнає, що не читає книжок. Адже це не товар першої необхідності, та ще й робота займає багато часу, не лишаючи його на дозвілля з книжкою. Психологічних виправдань теж лунає безліч. І головне — всі ми тепер візуали (або/й аудіали), тож зображення та звуки нам цілком замінили літери. Хоча сучасній людині важко зрозуміти той парадокс, що вона читає значно більше, ніж людина 50, а то й 100–200 років тому. Просто тексти тепер існують не в книжковому форматі, а у вигляді блогів (пабліків і груп), стрічок новин та банальних коментарів, які потребують не вдумливого читання (зрештою, і не мають на меті освіченого й повільного читача), а радше навичок пришвидшеного скролінгу стрічки новин у кількох соцмережах, бо прожити без останніх зараз так само важко, як і обмежити себе якоюсь однією.

 

Читайте також: Хіпстери давні й сьогочасні

 

Феномен лонгрідів — окреме явище теперішнього споживання некнижкової продукції, коли автори вважають за потрібне запопадливо попередити читача, що далі буде багато літер, і з прикрістю констатують: тема така неосяжна, що краще б, звісно, книжку про неї написати, але який же бідаха її читатиме?
Боріс Пастернак колись сказав, що книжка — це «кубічний шматок гарячої димливої совісті». Щодо пафосу фрази можна посперечатися, але її логіка бездоганно описує новітні реалії. Безкнижковість сучасної цивілізації автоматично дорівнює безсовісності сучасної людини — достатньо лише почитати анонімні дописи інтернет-користувачів, щоб побачити, що совість — це ще найнезначніше, чого їм бракує.


А чи бракує їм книжок? Усі чули про інтернет-залежність, а чи часто нині почуєш про книгозалежність? Дарма пнувся 2011 року Умберто Еко разом із романістом і сценаристом Жаном-Клодом Кар’єром, видавши свої розмови під назвою «Не сподівайтеся позбутися книжок», щоб переконати (передусім самого себе), що винахід книжки — це винахід універсальної речі, яка не може зникнути, і порівняв її з колесом чи зубною щіткою. Зникнути не зникне, але ігнорувати й позбуватися її тепер можна набагато невимушеніше й естетичніше, скажімо, за переглядом серіалу.

Одвічний страх, що один мистецько-інформаційний формат уб’є інший, переслідує як «майстрів культури», так і її споживачів. Страх, безумовно, марний, але плідний. Фото не знищило картини, кіно й телебачення не призвело до занепаду театру, а електронна й аудіокнижка не заперечили буття паперової


Одвічний страх, що один мистецько-інформаційний формат уб’є інший, неухильно переслідує як «майстрів культури», так і її споживачів. Страх, безумовно, марний, але плідний. Фото не знищило картини, кіно й телебачення не призвело до занепаду театру, а електронна й аудіокнижка не заперечили буття паперової. Світ давно став на капіталістичні рейки, конкуренція визначає специфіку попиту та пропозиції, тож поки що паперова книжка потрібна, бо її купують. І дедалі частіше її існування виправдовують тим, що кольорові артбуки не можна замінити нічим іншим, а також апелюють до незбагненних фізіологічних задоволень: книжка ж бо так добре пахне й така приємна на дотик!


Водночас свою зневагу до олдскульних паперових видань завжди дуже легко пояснити тим, що виробництво книжки шкідливе для «зелених легень» Землі, тож, не придбавши виробу із целюлози, ми одразу почуватимемося рятівниками екології. Аргумент, безперечно, резонний, але є в ньому щось від логіки «вбий бобра — врятуй дерево». Існування людини загалом шкідливе для природи, тож, рятуючи одне, ми мимоволі занапастимо інше. А ще існування людини передбачає можливість перетворити геть усе на мистецький проект, навіть смерть дерева та його переробку на книжку, бо ж смерть — це теж подія життя.

 

Читайте також: Горіти, а не тліти


Так, 2014 року шотландська художниця Кеті Патерсон вигадала проект «Бібліотека майбутнього», посадивши в Норвегії дерева, з яких через 100 років планують зробити папір і надрукувати твори письменників, які погодилися взяти участь у проекті. На сьогодні це канадка Марґарет Етвуд, британець Девід Мітчелл, турчанка Еліф Шафак, кореянка Хан Канґ та ісландець Сйон. Невеличкий інтернаціональний гурток оптимістів, які вірять не тільки в те, що людство через століття існуватиме, а й у те, що тоді читатимуть на папері. Безумству хоробрих співаємо ми пісню. Хоча переймаються цим безумством лише ті, хто взагалі хоч щось читає, тоді як інші, «нормальні», не переймаються ані книжками, ані деревами.

Новини RedTram

Loading...