ОНУХ

Зелений газон пана П.

21 Вересня 2018
Як добрий родич намагаюся відвідувати близькі мені місця не частіше ніж раз на рік. Так і з Києвом, близьким мені містом, де я, зреш­тою, прожив 13 небанальних років. Кожне повернення сюди — емоційна гойдалка з повним діапазоном переживань. Приблизно через тиждень чутливість притуплюється, а будні стають… буденністю.

Мова


Коли, йдучи вулицями Торонто чи Нью-Йорка, чую українську мову, одразу реагую підвищеною увагою. Звуки близької мені мови мало не автоматично породжують припущення, що її носій теж може бути близькою мені людиною, тобто ближчою, ніж решта у натовпі. Точнісінько таке саме відчуття маю і в Києві. Рідкість, із якою я чую на його вулицях українську, навіть не дивує, а приголомшує. І прошу, не переконуйте мене, ніби щось змінилося на краще. Нічого не змінилося. Мій знайомий Юрій Шевчук, україніст із Колумбійського університету в Нью-Йорку, часто-густо пише на тему становища української мови. Його погляди видаються досить радикальними, але кожне моє повернення до Києва дає змогу усвідомити, що Юрій має слушність і та слушність аж ніяк не оптимістична. Крапка. Я не розвиватиму цю тему далі, лише скажу, що відсутність української на вулицях Києва — моє київське déjà vu.

 

Ярославів Вал


Моя улюблена київська вулиця Ярославів Вал має тепер новий тротуар, зроблений, на перший погляд, солідно й, що важливо, стильно. Отак треба й далі, а ще треба просити міську владу покласти такі самі тротуари в найближчих околицях старого княжого міста. Якби ще обмежили рух автомобілів на цій унікальній вулиці, то теж був би крок у правильному напрямку.

 

Читайте також: Цивілізаційна місія і я

 

Аргумент, мовляв, закриття Ярославового Валу паралізує автомобільний рух у місті, не тільки абсурдний, а й украй неправдивий. Зацікавлених відсилаю до думки експертів. Якщо повне закриття вулиці видається надто вже радикальним, то обмеження руху зі звичайним дотриманням ПДР дуже допомогло б, але й цей виклик надто вже радикальний для влади міста та поліції. Певне, якийсь час буде так, як є, бо революційні зміни в Україні революційні тільки за назвою. Я сам, будучи в душі консерватором, не прихильник революції, але свідоме та освічене реформування — це лише актуальна необхідність.

 

Трава


Я відвідав «Мистецький арсенал», а там незвичайний рух, десятки вантажівок із різноманітним спорядженням, десятки робітників, що працюють, як мурахи, і стараються з того спорядження створити певні конструкції. На внутрішньому подвір’ї зеленіє гарний, ідеально укладений газон. Ого, подумав я, і вже хотів привітати дирекцію з ініціативою, але мій захват виявився передчасним. Як мені повідомили, траву поклали навмисне для учасників 15-ї щорічної зустрічі YES, яку вже багато років організовує пан П. і яка, власне, починається. Супер, подумав я, зустріч триватиме три дні, а гарна трава лишиться. Але знову розчарування: рулонний газон укладали без попередньої підготовки глинистої основи, одне слово, без дренажу, а отже, ніхто не планував того проекту надовго. На три дні зустрічі, певне, вистачить, а далі вже байдуже. Що ж, ані додати, ані відняти. Зустріч триватиме три дні, з’їдуться мудрі мислячі голови, а як далі з травою — байдуже.

 

Революційні зміни в Україні революційні тільки за назвою. Я сам, будучи в душі консерватором, не прихильник революції, але свідоме та освічене реформування — це лише актуальна необхідність

 

Сходи


Про сходи з Пейзажної алеї на Воздвиженку я чув немало, і то в різному контексті. Цього разу мав нагоду не тільки побачити витвір, споруджений, як повідомляє напис на спеціальній табличці, «за особистим дорученням» мера пана К., а й зійти сходами вниз. Яке враження? Сходи гарні, збудовані, на перший погляд, дуже якісно, з хороших матеріалів, може, трошки аж надміру. Промайнула думка, що вони ніби з іншого міста. Їхня досконалість видалася мені трохи показною, але чого не зроблять, коли на те є воля мера? Знаю, знову прискіпуюсь, але хотілося б не писати всього з великої літери і не робити всього з «великої літери», інколи достатньо було б зробити так, як треба, і не тільки в одному місці.


Зелений газон пана П. мав бути зеленим три дні, цього разу довше не треба. Цікаво, як довго нас мають тішити нові розкішні сходи на Воздвиженку, збудовані «за дорученням» пана К., і нові тротуари на Ярославовому Валу, укладені теж, напевне, за дорученням цього важливого пана. А втім, будьмо оптимістами, панів, зрештою, не бракує.

 

Читайте також: Митець-суперзірка


Адже до пана можна звикнути, та й непогано мати пана.


У Достоєвского в промові Великого Інквізитора сказано: «Чи ти забув, що людина воліє мати спокій, ба навіть смерть, ніж вільний вибір у пізнанні добра і зла? Для людини немає нічого привабливішого, ніж свобода сумління, але немає й нічого важчого».


Колись у цілком іншому контексті я написав слова, які не втратили значення і водночас ідеально пасують до описаних вище ситуацій. «По суті, це я створив Пана. Пан носить мене в душі як посередника поміж ним і Ним. Він повинен бути мені вдячним. Це я зробив його тим, чим він є. Він повинен бути мені вдячним за те, що публічно я визнав у ньому Пана».

Новини RedTram

Loading...