Юрій Макаров

Холодильник і туалет

5 Жовтня 2018
Я й сам так думав та інших переконував: усе закінчиться, коли кремлівський пацюк сконає або піде на відпочинок, уся вертикаль посип­леться, оголосять знову якусь «розрядку» чи «перестройку», заберуть назад за «поребрик» своїх моторол разом із «воєнторґом», а там, либонь, імперія розвалиться на 50 улусів.

Фух, можна дихати спокійно! Конкретизація сценарію: хтось із найближчого кола, ображений скасуванням штатівської візи й заарештованим маєтком у Маямі, зарядить пацюкові в скроню табакеркою, як у них траплялося. І буде нам щастя… Не буде.


У понеділок у Washington Post з’явився черговий матеріал, де розглядається необхідність наступних санкцій проти РФ. Автор, колишній посол США в Москві Майкл Макфол нагадує, що в Конгресі готується кілька законопроектів стосовно впровадження таких санкцій (пакети DAASKA, DEFTER, ESCAPEA та інші), їх буде введено навіть попри небажання президента. І хоч би скільки Трамп нітився перед Путіним, покарання за «нахабне й незаконне поводження» (цитата) на світовій арені настане неодмінно, можливо, навіть за чітко розписаним попередньо графіком, невпинно по годинах. Причинно-наслідковий зв’язок раціональні американці бачать так: відрізана від кредитних ресурсів, зовнішніх ринків і сучасних технологій імперія зазнаватиме дедалі більших економічних проблем, добробут росіян падатиме. Холодильник нарешті переможе телевізор, і це призведе до тиску широких мас на керівництво — у перспективі (про це, звісно, не говориться вголос) аж до голодного бунту. Варіант: наближена до імператора верхівка, ображена персональними утисками й неможливістю комфортно витрачати вкрадене за межами багатостраждальної Батьківщини, влаштує державний переворот.

 

Читайте також: Час збирати каміння


Повторюю, я в це вірив, доки не прочитав кілька свіжих праць більш-менш незалежних і сумлінних науковців, і вони, як мені самому здається, розплющують очі на суміжну територію разом із населенням. Не обтяжуватиму джерелами, поділюся висновком. Стійкість, а отже, і запас міцності реальної Росії значно перевищують наші уявлення. Хоч як парадоксально, завдяки тому, що країна куди архаїчніша, примітивніша за своїм устроєм, як економічним, так і соціальним, ніж те, чим мала би бути взірцева імперія зла, спадкоємиця СРСР. Розлога вертикаль влади, жирний апарат примусу, приборкані монополії, кишенькові бізнеси й гігантське болото тіньової, так званої гаражної економіки. І абсолютно інертна в соціальному сенсі маса, яка вибрики пасіонарності реалізує на Донбасі або в Сирії.

Санкції потрібні, щоби тримати агресора в тонусі. Бо якщо конкретні пацани відчують, що перед ним здуваються, вони далі напиратимуть. Аж до кордонів колишнього Варшавського пакту. А може, і трохи далі


У РФ війну холодильника з телевізором виграти неможливо. Та глибинна, коренева Росія, яка за 100 років не спромоглася побудувати собі туалет у хаті, так і бігає надвір, через порожній холодильник владу скидати не стане. Тим більше, що й холодильник ніколи до кінця порожнім не буде, там неодмінно залишиться слоїк із капустою під горілку: останні ідеалісти, які вірили, що можна безкарно позбавити росіянина горілки, відійшли в історію в грудні 1991-го. А на горілку, чи то пак у гіршому разі глодову настоянку, він собі заробить у гаражі. Ось така піраміда Маслоу.
Таким чином, ніхто Путіна не сколупне, доки той сам не захоче. Найменші вогнища спротиву зачищено, бізнес на короткому повідку, щойно кілька років тому створені війська Росгвардії на чолі з особисто відданим імператору солдафоном, нараховують… 340 тис. бійців. Залежність тих, кого за інерцією називають олігархами, лояльність держслужбовців і, з дозволу сказати, «інтєліґєнції», тупість посполитих у сумі дають подиву гідні захмарні цифри реальної, а не показової підтримки. Ідеологічна гомогенність цього конгломерату, ментальна монодія живе короткими сенсами. Вони переконані, що програли холодну війну (і таки програли її та приймали від Буша курячі стегенця, бо не було чим годувати народ, усе пішло на гармати замість масла). Звідси дивні умовиводи: а) війна триває й б) потрібен реванш. Тож кожен умовно недружній крок Заходу сприймається як підтвердження вже засвоєної картини світу. Нова санкція — новий провокатор параної. То, може, не варто?

 

Читайте також: Я і мій прапор


Санкції потрібні, щоби тримати агресора в тонусі. Бо якщо конкретні пацани відчують, що перед ним здуваються, вони далі напиратимуть. Аж до кордонів колишнього Варшавського пакту. А може, і трохи далі. На схід — до Аляски, на південь — до Константинополя, ну й Сербію одним махом. А що, це в них у голові сидить від Достоєвского, від Тютчєва, не виколупаєш. Тому на питання гопника з арматурою в темному провулку «А чё ты такой дерзкий?!» слід відповідати: «Із вас штраф». За різними підрахунками, втрати РФ від західних санкцій становлять не менше як $50 млрд. Не смертельно, але переконливо.

Новини RedTram

Loading...