Тарас Лютий

Цифрова популярна культура

4 Жовтня 2018
Поза сумнівом, старше покоління дуже добре пам’ятає часи аналогової комунікації, коли доводилося бути якимось інертним приймачем інформації, яка до того ж поширювалася через контрольовані ЗМІ. Та це був уже час змін, які чимдуж набирали обертів.

Як пише американська професорка Мері Кросс у книжці з промовистим заголовком «Bloggerati, twitterati: як блог і Twitter змінюють популярну культуру» (2011), приблизно півтора століття тому в західному світі традиційно-рустикальний спосіб життя почав поволі звужуватися під впливом урбанізації, спричиняючи масові міграції. Розвій індустрії гнав людей із нив до виробничих верстатів. А коли електрику почали використовувати не лише в промисловості, а й у повсякденні, нові технології активно посприяли життєвим перетворенням. Зв’язок через телеграф, а потім і телефон скорочував відстані не менш досконало, аніж залізничний і водний, згодом автомобільний, а врешті й авіаційний транспорт. Зростання світових корпорацій плюс мистецтво продавати зміцнювали ринок кількісно та якісно. Щоб буденна праця не нагадувала відчуження, дозрівали музичний бізнес і кінематограф разом з іншими видовищними сферами.


Напевно, саме газета стала найбільшим публічним медіа, і то навіть у дозвіллі: після втрати нею інформативних ознак її можна було використовувати бодай як господарський матеріал. Спорт перестав бути здобутком найбагатших і зробився масовим заняттям, як і популярні романи чи танці. Спочатку радіо, а далі вже й телебачення захопили монополію на суспільну думку, створюючи продукт споживання аудіо-візуального змісту.

 

Читайте також: Радянський маскульт


У 1969 році, коли The Beatles прибули до Америки, а перша людина ступила на Місяць, запроектовано попередника інтернету – ARPANET (Мережа агентств передових дослідницьких проектів). У 1970-ті вже нагодився не тільки відеомагнітофон, а й перший комп’ютер (разом із прототипом персонального), флопі-диск та оптико-волоконний кабель. Через кілька десятків років, аж у 1990-х, вибухнула ціла комп’ютерна культура. Врешті було розроблено формати гіпертекстових документів для мережі, а системи комп’ютерів оснастили веб-переглядачами. До того ж з’явилися сервери та програми для електронної пошти. Отоді комунікація набула іншого виміру. Винайдення CD-ROM, DVD та MP3-плеєра уможливило перехід до цифрового звучання та зображення.

 

На початку ХХІ століття вагомими інструментами змін у цій сфері залишалися такі різні складові, як-от Google, Wi-Fi, YouTube, Вікіпедія та блогерська культура у Facebook, Instagram чи Twitter. Оскільки кишенькові ґаджети, а надто смартфони, дали змогу все це нарощувати в одному пристрої, то в сукупності з цифровим телебаченням, використанням плаского екрана, колекцією цифрового контенту на хмарі та стільниковим зв’язком людина дістала доступ до найрізноманітнішої інформації. Мало не вся популярна культура в «згорнутому вигляді» поміщається тепер на долоні.

Соцмережа раз по раз нагадує простір, де концентрується негатив. Якщо хтось вважає свій обліковий запис приватною «коміркою», то це не так. Кожного, хто регулярно робить дописи й має рекордну суму друзів і підписників, сприймають як медіа-персону


Але чи є соціальні медіа осередком демократичного спілкування? Вихід у простори мережі й шанс висловитися не часто закінчуються вдало. Соціальна мережа раз по раз нагадує простір, де концентрується негатив. Якщо хтось вважає свій обліковий запис приватною «коміркою», то це не так. Кожного, хто регулярно робить дописи й має рекордну суму друзів і підписників, сприймають як медіа-персону. Тепер ніхто не може просто висловитися. Всякий рядок слів мислиться майже як офіційна заява. Люди бачать себе й усіх повноцінними речниками подій. У соціальних мережах щодоби народжуються десятки мільйонів блогів, а сотні мільйонів користувачів усе це споживають.

 

Економічні системи дедалі вправніше добирають під себе соціальні медіа, перетворюючи їх на комерційні осередки, не кажучи вже про часті випадки заволодіння персональними даними користувачів. Достатньо щось кількома кліками вподобати, як потрапляєш на гачок рекламних корпорацій, які регулярно подаватимуть тобі чергову порцію товарів.

 

Читайте також: Велика кінематографічна феєрія


Політична реклама, хоча частішою є навіть антиреклама опонентів, формує думку мешканців мережі. Комусь може здаватися, що соцмережа позбавлена впливу заангажованої думки. Та комерційний важіль легко прибирає такі перепони. Мобілізувати чи генерувати думку виборця покликані галасливі новини. Лише на самому початку існування соціальні медіа видавалися оплотом конфіденційності й незалежності, самобутніми острівцями контркультури, де обговорювалися культурно-інституційні інновації чи започатковувався новий публічний дискурс. Однак у мережі поволі запанував феномен анонімно-знеособленої форми: боти й тролі здатні продукувати псевдоефекти та фейки.

 

Коментарі почасти нагадують не конструктивну позицію, а зверхньо-розпещений «голос народу». Невід’ємне право висловитися перетворюється на потік взаємного приниження чи самоствердження за рахунок іншого. Тому будь-яка дискусія дуже швидко поляризується й зводиться нанівець. Та нехай інформація дедалі частіше сприймається з мережі, а її осмислення й обробка зазнають посутніх змін, адже візуальна складова дедалі більше відіграє конститутивну роль, попри все, новітню цифрову генерацію важко уявити без постійно встановлюваного взаємного зв’язку між мінливими суб’єктами комунікації.

Новини RedTram

Loading...