Ганна Чабарай

Кому премію Дарвіна?

18 Жовтня 2018
Нині такі часи, що можна собі дозволити поставити під сумнів навіть слова лікаря. Навіть того, якому платиш грубі гроші за саму лише консультацію. Виходиш із кабінету, кажеш: «Ok, Google, препарат такий-то, інструкція», і вже після рядка «комплексний гомеопатичний» розумієш, що попрощалися ви сьогодні назавжди.

З одного боку, сама винна, варто було з порога запитати, що лікар думає про такі поняття, як доказова медицина й доведена ефективність. А з другого — чорт забирай, не маю ж я пояснювати професіоналові, що людину неможливо вилікувати розбавленим у мільйон разів відваром із павучих лапок.

 

Плакати? Сміятися? Можна, звісно, запитати хоч у найкомпетентнішої людини в системі охорони здоров’я, де знайти нормального лікаря. І почути відповідь: ніде, їх 3%. Саме стільки інтернів торік склали пілотний міжнародний тест із основ медицини IFOM. Можна трохи скинути з огляду на незвичний для українських студентів формат абощо, але це все одно критично мало. Тепер IFOM стає обов’язковим для всіх. І ті, хто його не складе, вилітають із вишів. Можна уявити, як виключення контрактників ударить по бюджетах університетів. Тому фінанси — чудова мотивація якісно готувати своїх студентів до іспитів.

 

Але днями трапився кумедний випадок, який хоч і не дотягує до рівня «опір системи», та демонструє все ще живу тенденцію: «готові зробити що завгодно, аби нічого не робити». Група студентів Тернопільського державного медичного університету зняла відео, у якому виступає проти IFOM. Їхні аргументи: наша програма не відповідає міжнародній, як і наші методи лікування, нам нав’язують чужі погляди, у той час як український народ бореться за своє майбутнє. Ну привіт, альтернативна анатомія! Люди чудові тим, що однакові на всіх континентах. І хворіють однаково. Тому якщо у двох, трьох чи десяти розвинених країнах придумали, як вилікувати ту чи іншу хворобу, то Україні можна лише перейняти їхній досвід і не проводити багаторічних досліджень, які — увага, спойлер! — покажуть однаковий результат. Те саме стосується навчальних програм для лікарів.

 

Читайте також: Сміх у лікарняних палатах

 

Якщо ти студент-медик і читаєш це, будь ласка, полюби IFOM. Я хочу, щоб ти лікував мене доказовими методами, а не уринотерапією і витяжкою зі сліз кажана. Готова заплатити. Хочеться сподіватися, що ідея (чи розпорядження) для того відео надійшла згори, а не виникла в головах чудових, справді чудових міленіалів, які є головним драйвером змін у нашій країні.

 

Вилікувати лікаря від побутового мракобісся — півбіди. Набагато масштабніше завдання — відучити від нього пацієнта. Так, вакцини працюють, ні, грип не атакує з прочиненого вікна в маршрутці, усі таблетки, які обіцяють «вилікувати застуду», не лікують її, а максимум полегшують симптоми. Як показало дослідження USAID «(Без)коштовна медицина», майже 69% хворих в Україні займається самолікуванням. За даними Міністерства охорони здоров’я, понад 50% спожитих ліків не має доведеної ефективності, а з десяти найпопулярніших препаратів у 2017 році лікарськими засобами були тільки три. У МОЗ переконані, що це наслідок реклами ліків на телебаченні, тому підготували законопроект, який урегулює цю сферу. Принаймні в рекламі заборонять використовувати недостовірну інформацію про ефективність препарату. Можливо, десь в утопічному паралельному світі на рекламі фуфломіцинів справді пишуть «не має доведеної ефективності».

 

МОЗ може вплинути на ліки, лікарів, рекламу. Але не на пацієнтів (крім тієї маленької частки, яка читає сторінку Уляни Супрун у Facebook). Найнебезпечніша публіка — та, яка щось десь чула, але до кінця не розібралася. Так народжуються міфи про змову фармацевтів, які заробляють на вакцинації, хоча вакцини для України закуповує ЮНІСЕФ коштом державного бюджету й імунізація від десяти основних інфекційних хвороб безплатна для дорослих і дітей.

 

Читайте також: Ребрендинг гомеопатії: як «розвести» науковців

 

Звідти й хибне переконання, що вакцинація — це вибір. Ні, не вибір. Мати, яка відмовляється щеплювати дитя й купує фейкові довідки для дитсадка, по-перше, наражає цю людину на смертельні небезпеки в майбутньому, по-друге, створює загрозу для колективного імунітету. Вакцинація — це не про права людини, а про національну безпеку. Навіть у передовій Європі спалахнула епідемія кору після зростання антивакцинних настроїв, напевно, не в останню чергу спровокованих російськими ботами в соцмережах. В Україні ж вистачає і внутрішніх інформаційних ресурсів, які впевнено запускають новини «дівчинка померла після вакцинації». Хоч «після» не означає «внаслідок», хоч через тиждень з’являться результати розслідування, які засвідчать відсутність зв’язку, хоч ці ресурси й напишуть спростування, вже буде пізно. Спростування читають лише ті, хто хоче його прочитати, а в колективній свідомості точно відкладеться чергова асоціація «вакцина — смерть». Здавалося б, не хочете робити щеплення — помирайте на здоров’я від правця й туберкульозу. Але в громаді завжди є люди, яким протипоказано вакцинуватися за станом здоров’я. Їхня безпека в руках захищеного від вірусів оточення.

 

Сумно, коли до дискусій з приводу «з вакцинами не все так однозначно» долучаються лікарі. І не в ролі світил науки, а як ретранслятори фейків, вичитаних учора в цих ваших інтернетах. Де брати достовірну інформацію простим смертним? В інтернетах же. З’являється дедалі більше блогів, каналів, які популярно і весело подають складну інформацію, руйнують міфи, зокрема й медичні: MED Goblin, Цікава наука, Клятий раціоналіст тощо. Здатність відрізнити достовірне джерело медичної інформації від порталу в конспірологічне пекло — наш шанс на виживання.

Новини RedTram

Loading...