Катерина Барабаш

«Убивайте всіх — Господь своїх упізнає!»

25 Жовтня 2018
Російський народ завмер у щасливому очікуванні: цар обіцяв рай. Деякі надто запасливі взялися сушити сухарі, але їм пояснили, що в раю сухарів скільки завгодно, і вони заспокоїлися.

Тепер просто чекають разом з усіма, коли ж нарешті шарахне, щоб можна було видихнути вільно й зажити нарешті як люди. У глибині душі багато хто надіявся, що в раю знизять пенсійний вік чи хоча б повернуть пенсійні накопичення, але потім махнув рукою — не до жиру, як то кажуть.


Керівник російської палати № 6, який вважає себе президентом Росії і в анналах психлікарні записаний як «Владімір Путін (особливо буйний)», на виїзному засіданні божевільні під назвою «Клуб «Валдай» делікатно торкнувся теми ядерного удару. «Ми не можемо бути ініціаторами цієї катастрофи, тому що в нас немає превентивного удару. Так, у цій ситуації ми ніби чекаємо, що проти нас застосують зброю. Самі нічого не робимо. Але агресор усе одно повинен знати, що відплата неминуча, що він буде знищений. А ми жертва агресії. Ми, як мученики, потрапимо в рай, а вони просто здохнуть. Вони навіть розкаятися не встигнуть», — під загальний сміх та аплодисменти сказав хворий. Цей хворий, треба зауважити, вельми непростий. Варіативний у своєму маренні. І хитрий, як старий лис. Для більшості підданих він зазвичай вдає просто царя. Але останнім часом йому явно хтось підказав, що й на освічену частину електорату плювати не треба. Усіх же не перестріляєш на мосту. Тому він із допомогою придворних учених придумав новий образ. Був такий у давнину Псевдо-Мефодій. Написав нібито Одкровення, надихнувшись Одкровенням Іоана Богослова, але набагато пізніше, у VII столітті нашої ери. У ній він сформулював ідею праведного християнського імператора, який вижене мусульман із Константинополя, трохи повоює в Сирії, увійде в Єрусалим і запустить Страшний суд. Нікого не нагадує? Про Україну Псевдо-Мефодій нічого не знав, а то б і про великі справи великого імператора на Донбасі неодмінно згадав би.

 

Читайте також: Симетрична відповідь на російську пропаганду


У божевіллі ботоксного лідера давно ніхто не сумнівається. Загнаний у куток, без друзів, без однодумців, забезпечивши країні ізоляцію від цивілізованого світу та економічне гниття, він побудував у себе в голові власні світи, у яких йому якщо й не надто добре, то принаймні зрозуміло. Хоча, може, це один із невивчених наслідків неконтрольованого використання ботоксу. А втім, від того не легше. Так, ми давно не сумніваємося в неадекватності російського лідера. Увесь цей час ми розуміли: він, звичайно, неадекватний, але за цією неадекватністю стоять і суто прагматичні інтереси. Тобто це не тільки хвора людина, а ще й негідник. Але саме останній виступ зробив очевидним факт: негідник негідником, але це вже не так страшно. Негідник не піде на самогубство тільки заради того, щоб затягти із собою в рай інших. Неадекват — цілком. Негідник не натисне ядерну кнопку лише заради того, щоб довести свою крутизну. Психічно нестабільний — запросто. Неадекват може себе контролювати, псих — далеко не завжди. І невідомо, якої миті трапиться це «не завжди». Настав момент, коли моральні якості російського лідера відійшли на другий план, а головним стало питання: хто й коли нарешті надягне на нього гамівну сорочку?

П’ятий рік поспіль Крим лишається полігоном ненависті, на якому відпрацьовують бойові навички путінські пропагандисти. Повітря просочене агресією, незадоволенням.


За лютою іронією долі свій спіч російський «президент» виголосив наступного дня після трагедії в Керченському технікумі. До Керчі він, звісно ж, не поїхав — у нього «Валдай», у нього виступ перед холуями й узагалі ботокс не велить. Відрядив туди свою колегу по палаті — тут її називають міністром охорони здоров’я. Лідер прилюдно звелів їй вирушати до Керчі й долучитися до надання медичної допомоги. Так ось того дня, коли оплакували 20 дітей, укладених із рушниці Владислава Рослякова (темна, звісно, історія, але ми зараз не про це), неадекватного хлопця зі зброєю, інший неадекватний виголошував промову про нашу близьку спільну подорож до раю. Він, як і Росляков, незадоволений своїм оточенням. Настільки незадоволений, що ладен усіх відправити в далекі райські кущі — лише б довести свою міць і силу. У цьому сенсі вони мало чим відрізняються один від одного. Тільки один поклав 20 людей, інший ладен потягти за собою 140 млн.  


П’ятий рік поспіль Крим лишається полігоном ненависті, на якому відпрацьовують бойові навички путінські пропагандисти. Повітря просочене агресією, незадоволенням. А в юнака на сторінці в соцмережі портрет російського лідера в образі Наполеона. Хлопче, як же ти помилився: Наполеон на сусідньому ліжку, а цей — «цар», «президент» і «псевдомефодій».

 

Читайте також: Урятувати ПАРЄ від Росії


Але найстрашніше ж навіть не безумні слова. Найстрашніше — реакція на них. По-хорошому треба було комусь встати, вийти в коридор і тихенько викликати чумовоз. Натомість у залі сміх та аплодисменти. І значно більше, ніж про «царя», думається про присутніх тут людей. Зрозуміло, що лизоблюди. Зрозуміло, що холуї. Але є все ж таки різний ступінь і того, і того. Можна ж і промовчати — нічого тобі за це не буде. Зрештою, можна й не аплодувати — у рай усе одно, як з’ясувалося, візьмуть усіх. Але їдуть, слухають, заходяться у вірнопідданському реготі, спітнілі долоні відбивають в аплодисментах. І хай там що скаже їм їхній лідер, корчитимуться від сміху.
У XIII столітті був такий легат Арно Амальрик. Під час Альбігойського хрестового походу, як це пізніше описав Цезарій Гейстербахський, він нібито промовив епохальну фразу, звернену до хрестоносців: «Убивайте всіх — Господь своїх упізнає!». Як тепер не вірити в реінкарнацію?

Новини RedTram

Loading...