Павло Подобєд

Це солодке слово «зрада»

25 Жовтня 2018
Завжди цінував людей, які здатні не лише розпізнати «зраду» й голосно її озвучити, а й узяти на себе відповідальність за її ліквідацію.

Із цим у нас тяжко. Пригадую, як мені вперше випало побувати за кордоном. У 15 років я поїхав у християнський молодіжний табір до Німеччини. Побачене не просто вразило, а й спонукало шукати шляхів до змін у рідному Херсоні. Мій сусіда, який саме тоді побував на змаганнях у Франції, загорівся схожими бажаннями. Удвох заходилися прибирати в під’їзді: помили тамбур, пофарбували батареї, поштові скрині та вхідні двері. Ми дуже тішилися результатами своєї роботи, однак невдовзі дізналися про «зраду». Річ у тім, що запах фарби заважав одному статечному дядечкові, який раніше не звертав уваги на ті пречудові запахи, наявні в більшості наших під’їздів. Іншій поважній пані було не до вподоби те, що листоноша кілька днів не клав пошту до скриньок, адже вони були пофарбовані. Насамкінець ціла група сусідів виявилася вкрай незадоволеною новим кольором вхідних дверей. Так-так, присягаюся! Вони були занадто темні, а люди звикли до світлої поверхні з яскравими написами, нанесеними балончиком.

 

Відтоді я збагнув, що догодити нашим людям непросто, ба більше, усім ніколи не вгодиш і цього не варто прагнути.

 

Читайте  також: Під гаслом коренізації

 

У вересні нинішнього року «Героїка» відкрила меморіал воякам Армії УНР на Одещині. Наш фонд довго й наполегливо працював над цим проектом. У його реалізацію не було вкладено жодної гривні бюджетних коштів. Водночас чимало мешканців містечка, у якому він з’явився, засипали і наш фонд, і міську владу вимогами припинити будівництво «непотрібного меморіалу» й на зекономлені гроші відремонтувати дороги. Одну з таких дискусій я спостерігав на власні очі. Кілька водіїв, що зупинилися біля меморіалу, нарікали на «нецільове використання коштів» та оборювалися, мовляв, ліпше натомість дороги будували б. Група жіночок готова була з ними погодитися тільки в першій частині «зради»: гроші справді використовують «чортзна-як». Проте жіноча рада наполягала на вилученні коштів і розподіленні їх порівну поміж мешканцями прилеглих будинків. Як компроміс — городянки готові були погодитися на роздачу продуктових наборів, але аж ніяк не на ремонт далеких доріг. Дарма що гроші належали приватним особам і призначалися саме для вшанування українських вояків.

 

Над цими історіями можна сміятися, якби не сумна дійсність. Навіть у спілкуванні з освіченими та інтелігентними людьми, ділячись враженнями від позитивних змін (будівництво нового моста, ремонт дороги, поява нового комунального транспорту), чую: «А що з того? Он в архівах знову забороняють безплатно копіювати документи!».

 

Читайте також: Колоніальні гастролі

 

Постійний і невпинний пошук негативу, навіть там, де його важко вгледіти, — шлях до паралізуючої зневіри, що виключає аналіз над помилками та самовдосконалення. Навчитися бачити й захищати позитивні зміни — важлива навичка, яку варто набути.