Тарас Лютий

Мораль і споживання

1 Листопада 2018
Либонь мало хто посперечався б із тезою, що заможне життя є найомріянішим станом для будь-якої людини. Адже вона доконечно пов’язуватиме цей стан із добром.

Але скільки нам потрібно того добра? У легенді про фригійського царя Мідаса розповідається, як йому поталанило дістати від Діоніса дар перетворювати на золото геть усе, до чого він тільки доторкнеться. Та в цьому й полягала клята проблема: якби бог виноградної лози не змилостивився, цар неодмінно загинув би від голодної смерті. Отак забаганки можуть легко звести примноження добра до тривіального зла. З огляду на це книжка чеського економіста Томаша Седлачека «Економіка добра і зла» (2012) є спробою з’ясувати, чим же для людства була система господарювання — мистецтвом обмеження чи, навпаки, навичкою нагромаджувати багатства. Дозвольмо собі відтінити кілька характерних сюжетів.


Свою розповідь автор починає з посилання на шумерський «Епос про Гільгамеша». Володар стародавнього Урука переймається спорудженням міських мурів, які символізують цивілізацію добробуту, проте немилосердно приневолює своїх працівників. Боги дослухаються до їхніх бідкань і скеровують на кривдника хижого дикуна Енкіду, але обох врешті-решт єднають дружба та спільні подвиги. Після смерті побратима безутішний Гільгамеш воліє ухилитися від подібної долі, даремно женучись за безсмертям.

 

Читайте також: Україна виплатила паралімпійцям призові гроші за медалі


Про що ця історія? Для створення цивілізації достатку приязнь зовсім не обов’язкова. Цілком достатньо просто покладатися на зиск. Та з’ясовується, що прив’язаність дає змогу змінитися. Звіроподібне створіння і напівбог стають людьми: перший розумнішим, другий чутливішим. Інакше кажучи, щоб відбутися як людині, коли-не-коли варто поступитися жаданню вигоди й не вимірювати все прибутком. Нехай грізна непривітність природного буття й урівноважується добробутом цивілізації, втім, безмежно прагнучи розкошества й благоденства, всякчас ризикуєш зробитися невільником забаганок.

парадоксальна формула втіхи побудована на оберненій дії: що більшого ми жадаємо, то менше здатні задовольнятися. Достатньо спробувати ублажити бодай одне своє бажання, як одразу ж нас поглинає гроно інших. Адже споживання породжує нестримний попит


Дещо іншу тему розгортає юдейська релігія, запроваджуючи ідею, сказати б, моральної економії. На відміну від дуалістичних релігій, де добро й зло мають конкретне втілення, у Старому Заповіті всі негаразди (приміром, потоп або покарання Содома і Гоморри) спричинені людською зіпсованістю. Саме тому подальший успіх визначається сьогоденними моральними діяннями. Можливо, нині й ми, успадкувавши це переконання, жадаємо від економістів передбачень, які вони складають, стежачи за сучасною динамікою господарювання. І нехай земні радощі не підпадали під жорстку заборону, зрештою моральну поведінку давні євреї почали розглядати як інвестицію (моральний капітал) у майбутнє. У кожному разі добре вчиняти належало без прив’язки до винагороди. Або, як багато віків по тому скаже Кант, мораль не є матеріально окупною. На додачу в християнстві теж простежується яскрава економічна мова. Достатньо навести кілька свідчень: збавлення боргів (гріхів) наших, Новий Заповіт як нова угода, убогість духу як злидарство, спокута як відкуп, дар як цінність тощо. Але робиться ще один показовий крок: визначальними і, головне, небезпечними є не лише вчинки, а й помисли та бажання. Та, попри все, Ісусова благодать дається цілком задарма. Отже, осмислення Біблії може відбуватися на підставі своєрідного економічного прочитання. Згадаймо хоча б те, як ненаситна думка (споживацький інтерес) підштовхує Адама та Єву спокуситися забороненим плодом.


Однак у модерні часи ми спостерігаємо, як економіка мало-помалу позбувається морального виміру. Вважається, що для продуктивного функціонування суспільства вирішальними є передовсім облік і розрахунок. Мораль як арена протистояння добра злу вже нібито більше не дотична до сфери підприємництва. Усе б і було саме так, якби Бернард де Мандевіль не змоделював захопливу ситуацію у своїй байці про бджіл. Він описує вулик як заможне суспільство, сповнене корупції та вад. Від непомірних ремствувань бджолиний бог негайно робить усіх його мешканців чеснотливими істотами. Зло нагло хтозна-куди зникає, але разом із ним деградує життя у вулику. Виявляється, що недоліки конче необхідні для пропорційної діяльності суспільства, бо разом із ними десь зникають заняття на щодень для всіх, хто усував би негаразди чи допомагав би задовольняти нагальні потреби людства. Кажучи простіше, суспільство розвивається завдяки постійній нестачі. Йому потрібна протидія, щоб відштовхнутися для подальшого поступу. Варто зауважити, що й попередні моральні та релігійні системи наполягали на необхідності зла, на тлі якого проявляється добро.

 

Читайте також: Велика кінематографічна феєрія


Та надалі вже Адам Сміт пов’язує самолюбство з інтересом, роблячи колишню ваду перевагою. Так захланність біблійних Адама і Єви обернулася в сучасності теорією попиту. Заради своїх звичних потреб людина мусить тяжко трудитися. Чи не в цьому й полягає секрет нинішнього суспільства споживання, що людство покликане весь час задовольняти власні знадоби? Інакше його розвиток просто припинився б. Але парадоксальна формула втіхи побудована на оберненій дії: що більшого ми жадаємо, то менше здатні задовольнятися. Достатньо спробувати ублажити бодай одне своє бажання, як одразу ж нас поглинає гроно інших. Адже споживання породжує нестримний попит.

Новини RedTram

Loading...