Станіслав Козлюк

Демонтувати і розслідувати

6 Листопада 2018
Розслідування справ Майдану вкотре під загрозою. Якщо бути точнішим – йдеться про розстріли 20 лютого на Інститутській у центрі Києва. Однак цього разу ризики виникли не через зміни до законодавства, діяльність старих судів чи халатну роботу експертів. Проблемою, як дивно б це не звучало, став меморіал Небесній сотні. Встановлений на місці масових розстрілів майданівців.

Суть історії доволі проста. Аби просунутися у розслідуванні масових убивств, слідству потрібно провести експеримент в «полі». Тобто саме на тому місці, де 5 років тому гинули люди. У нашому випадку – на «кривавому п’ятачку», невеличкому клаптику землі між готелем «Україна» і виходом зі станції метро «Хрещатик». Слідчі сподіваються отримати нові дані. А саме – встановити місця, звідки і хто саме стріляв по загиблих протестувальниках. Як це має відбуватися на практиці: група слідчих, експертів, знає, як саме стояла убита людина і в яку частину тіла, на якій висоті, з якого боку прилетіла куля. На місці вбивства вони максимально точно відновлюють обстановку і за допомогою манекенів, лазерів і тому подібних речей з’ясовують: звідки саме відбувся постріл. Маючи на руках терабайти відеозаписів і фотографій в подальшому можна встановити, хто ж саме випустив ту чи іншу кулю. Але це в теорії. На практиці ж сектори обстрілу перекриває меморіал загиблим.

 

Ситуацію можна було б вирішити без зайвих проблем і складнощів більше року тому – 2017-го видали судовий дозвіл на проведення такого слідчого експерименту. Або півроку тому – тоді сама прокуратура взялася його організувати. Питання було доволі просте: на певний час перенести монумент в інше місце, аби слідчі могли попрацювати. А після завершення усіх процедур його поставили б назад. Тим паче, що і представники родин Небесної сотні, і їх адвокати дали на це згоду. Процес зупинила вітчизняна бюрократія. Спочатку з’ясовували, на чиїй землі стоїть пам’ятник. Потім розбиралися, за ким саме закріплений цей меморіал і хто за нього відповідає. Потім – хто має його демонтувати, переносити й повертати на попереднє місце. І, врешті, найважливіше – хто має за все платити. І скільки. І це лише офіційні причини. З неофіційних, як розповідають учасники нарад з переносу монумента, звучала ще одна: страх суспільного обурення. Мовляв, якщо спробувати бодай зачепити пам’ятник – з’являться «занепокоєна громадськість», яка скаже що «влада знищує пам’ять про Майдан». Що негативно вплине на і так зіпсований імідж окремих чиновників у високих кабінетах. Власне, навіть звучали пропозиції лишити все «як є». Аби не підливати зради у вогонь частина функціонерів була готова пожертвувати «принциповим розслідуванням», аби не розхитувати човен.

 

Читайте також: Справи Майдану. Судовий екватор

 

Власне, може виникнути питання: чому за це взялися лише зараз, через 5 років після розстрілів? В Управлінні спецрозслідувань Генпрокуратури пояснюють: подібні слідчі експерименти неодноразово проводили. До того, як Святошинський райсуд Києва почав розглядати справу про масові розстріли на Інститутській. Але були свої нюанси. Скажімо, слідство не мало інформації ані про точний час вбивств майданівців, ані про точне місце убивства. Більшість інформації ґрунтувалася на словах очевидців, які того дня опинилися на місці розстрілів. Очікувано, дані були не зовсім точними. Адже в тих умовах люди навряд чи дивилися на годинники, аби зафіксувати час поранень. Або з’ясовували, звідки саме і хто стріляє.

 

Вже після початку судових засідань з’явилася нова інформація. Тут і відеозаписи, на яких зафіксовані смерті людей, і фотографії з пораненими, і нові свідки. Як переконують адвокати постраждалих – за кожним новим фактом проводилися додаткові слідчі експерименти. Але попрацювати на «кривавому п’ятачку» не вдавалося. Монумент Небесній сотні ніхто не збирався переносити. Певно, провина тут спільна: і місцевої влади, яка мала б опікуватися меморіалом, і вищих чиновників з Банкової чи Різницької, які побоювалися осуду і опинилися в ситуації, коли «лишити як є» – зрада, і перенести монумент – така ж зрада, тільки з іншим присмаком. Певно, тут вина й самих слідчих, які не так активно наполягали на перенесенні монумента, як варто було б. І ця проблема могла б тягнутися в часі безкінечно.

 

Ситуація змінилася влітку цього року. Стало відомо, що Інститутську перебудують. У планах побудова музею Майдану, нового меморіалу і реконструкції всієї вулиці. За таких умов провести детальний слідчий експеримент не вийде: сучасна нам вулиця Інститутська зникне. А разом з нею і середовище, в якому відбувалися трагічні події кінця лютого 2014-го. І після цього проводити слідство «в полі» не вийде. Просто не буде місця, де це можна робити.

 

Читайте також: Справи Майдану: чергові загрози

 

Після великого брифінгу на Інститутській, який у жовтні давала прокуратура з адвокатами і родинами загиблих, ситуація мала б змінитися. Відбулося кілька нарад, з’ясувалося, що пам’ятник взагалі немає жодного статусу і не закріплений ані за комунальниками, ані за музеєм Майдану, ані за будь-ким ще. Почали рахувати, скільки коштуватиме його демонтаж. На цьому й зупинилися.

 

Минулого тижня прокуратурі обіцяли, що з дня на день мають зняти меморіал, аби слідство встигло попрацювати до річниці початку Революції гідності. Адвокатам навіть називали дату й час: демонтаж мали почати об 11:00 30 жовтня. І традиційно… не почали. Потім роботи відклали через візит Анґели Меркель. Зрештою – мали розпочати в понеділок, 5 листопада. Але знов не склалося. Наступна призначена дата – 6 листопада. Проте ані адвокати загиблих, ані в прокуратурі до кінця в це не вірять. Мовляв, поки роботи із демонтажу й перенесення не почнуться – говорити про старт масштабного слідчого експерименту неможливо.

 

Власне, висновок тут може бути лише один: час грає проти слідства. Чим довше у кабінетах будуть обговорювати, хто, чому, куди і як має переносити пам’ятник, де більша, а де менша «зрада» – тим менше часу лишатиметься у слідства на роботу. І тим менше шансів дізнатися, хто саме розстрілював людей на «кривавому п’ятачку».

Новини RedTram

Loading...