ОНУХ

Сон «номер 31»

12 Листопада 2018
Те, що ми «бачимо», постає здебільшого в нашій голові, а не в очах.

Ця теза не має кращого підтвердження, ніж сни. Коли ми спимо, наші очі зазвичай заплющені, але наші сни повні образів, які збереглися в мозку й тепер несподівано з’являються в дуже дивних конфігураціях. Те, що ми бачимо в снах, або те, що нам здається, ніби бачимо, має різну матерію, різну драматургію, різну форму. Інколи це ясна й виразна картинка, цілком як наяву, а часом — щось різнорідне, плутане, неприступне й незрозуміле.


Тож сьогодні вночі я бачив дуже реалістичний сон, ніби стою в колі людей і вони мають щось спільне з театром. Може, то актори, може, режисери-постановники й театральні критики. Перебуваючи з ними в одному колі, я дуже переконливо розповідаю їм, як із театром було, як є і як має бути. Усі слухають, мовчки притакують кивком голови, а я, мов проповідник, дістаю від їхньої згоди ще більше енергії й щоразу палкіше переконую їх у якійсь не зовсім мені самому зрозумілій істині. Зрештою сказав їм так: «Якоїсь миті люди театру відкрили, що існує форма й саме вона вирішує, захоче хтось слухати наші розповіді чи ні. А форма ― це видимий контур змісту». Я знав, ― наскільки можна знати уві сні, ― що німецький теоретик кіно й психолог Рудольф Арнгейм написав колись: «Дивлячись на форму, ми завжди свідомо або неусвідомлено вважаємо, що вона щось представляє, а отже, є формою якогось змісту».

 

Читайте також: Цивілізаційна місія і я


Тієї миті, коли я ілюстрував свої міркування думкою Арнгейма, у моєму сні з’явився мій приятель, відомий митець-перформер Зиґмунт П., і промовив: «Ти кажеш про дуже важливі речі, але я мушу зауважити: те, що цієї миті «ми бачимо», витворене здебільшого в нашій голові, а не в очах». І відразу потім додав: «Можна, зрештою, поставити таке запитання: ми бачимо те, що є, чи радше є те, що ми бачимо?». Я хотів далі повести ту розмову, але прокинувся. Уже не мав із ким розмовляти, бо сон луснув, наче мильна булька. Разом зі сном зник­ли мій знайомий перформер і коло пов’язаних із театром людей, яких я намагався переконати у вищості форми в мистецтві.

Досвід учить мене, що анекдот, театральна п’єса, оповідання, якась довільна тема можуть бути давніми, як світ, усім добре відомими й не раз повторюваними, але серед нас є ті, хто вміє розповісти їх неповторним способом


Я лежав наполовину сонний, наполовину пробуджений і задумався, що міг би відповісти Зиґмунтові на його запитання «Ми бачимо те, що є, чи радше є те, що ми бачимо?». Зрештою визнав, що немає єдиної доброї відповіді на цю проблему й що вона породжує суперечку філософського характеру.


Я перебував близько від відомого запитання Лейбніца: «Навіщо існує радше щось, ніж ніщо?». Затим нагадав собі, що лише середина ночі, тож я, може, знайду якусь відповідь, коли знову засну. На жаль, жодна нова й навіть стара відповідь не з’явилася. Під ранок, уже остаточно прокинувшись, я згадав один давній єврейський анекдот (а може, і він мені приснився?).


У купе далекобіжного потяга їде група євреїв, які, щоб згаяти час, розповідають собі анекдоти. У цьому вони вже досягли такої майстерності, що навіть не мали потреби справді розповідати їх. Ба навіть створили пронумерований каталог, у якому кожен анекдот мав свій номер. Отже, замість переповідати весь зміст котрогось із них, казали, наприклад: «Номер 22». І залежно від способу вимовляння чергової цифри реагували то схвальним кивком голови, то легеньким усміхом. Якоїсь миті один зі старших євреїв мовив: «Номер 77», і більшість його товаришів гучно розреготалася. Тієї миті хтось із молодших учасників гри запитав, чому такий гучний веселий сміх, адже це, мовляв, давній, добре всім відомий анекдот, на що інший відповів: «Так, це правда, анекдот старий як світ, але прошу звернути увагу, як досконало розказаний».

 

Читайте також: Митець-суперзірка


Досвід учить мене, що анекдот, театральна п’єса, оповідання, якась довільна тема можуть бути давніми як світ, усім добре відомими й не раз повторюваними, але серед нас є ті, хто вміє розповісти їх неповторним способом, цілком як той старий єврей із давнього єврейського анекдоту в моєму сні.


— А як у вас із дійсністю наяву? — міг би запитати холодний раціоналіст.
— Дійсність така, яку ми собі збудуємо в нашій голові, іншої не матимемо, — міг би відповісти котрийсь із героїв мого сну, а я схвально кивав би головою.

Новини RedTram

Loading...