Ігор Лосєв

Спокуса пасткою. Українська «Каносса»?

6 Грудня 2018
Епопея з наданням томосу про українську церковну автокефалію наближається до фіналу.

 Громадськість чекає, коли ж нареш­ті незалежність українського право­­слав’я стане доконаним канонічним фактом. Чимало людей в Україні уважно стежать за повідомленнями з Константинополя — Стамбула. За цими хвилюваннями дещо в тіні залишалась інша принципово важлива подія, яка нещодавно сталася в Києві та яку швидко забули оглядачі. Вона дає дуже багато підстав для роздумів про динаміку релігійно-політичного розвитку не лише нашої країни, а й усієї Східної Європи, адже була пов’язана зі спробою Кремля перейти в рішучий наступ у релігійній сфері.


Як відомо, кілька тижнів тому президент України з метою міжцерковного діалогу та порозуміння між церквами і державою запросив православних ієрархів (УПЦ КП, УПЦ МП, УАПЦ) зустрітися в Українському домі в Києві. Усі, за винятком УПЦ МП, погодилися. А представники Московського патріар­хату в Україні рекомендували Петрові Порошенку прибути до Києво-Печерської лаври на тамтешній собор, так би мовити, «на килим»…

 

Читайте також: На порозі собору


З одного боку, Києво-Печерська лавра — це добре, це святиня, чому б у такому святому місці не поспілкуватися з духов­ними особами… Проте в церковній сфері величезне значення мають символи. Зустріч на своїй території (для президента це світська територія) чи на чужій? Адже Києво-Печерська лавра — це Московський патріархат, територія, що символічно належать Москві в період бойових дій Москви проти України.


Візит Порошенка до Лаври означав би, що президент визнав перевагу московської церковної влади над собою та Україною й схилив символічно голову перед країною-агресором. Це була б справжня українська «Каносса», на що, власне, і розраховували автори того ультиматуму. Каносса — це замок у Північній Італії, відомий тим, що біля його воріт німецький король та імператор Священної Римської імперії Генріх IV (1050–1106), який зазнав поразки в боротьбі за інвеституру з Папою Григорієм VII, скинутий і відлучений від церкви, принижено просив у понтифіка прощення. Відтоді вислів «іти в Каноссу» означає згоду на ганебну капітуляцію. Інвеститура — середньовічна католицька церемонія затвердження духовної особи на посаді та в ранзі єпископа чи абата. Якби президент погодився на це токсичне запрошення УПЦ МП (фактично безпосередньо Москви), звідси було б зроблено й поширено висновок, що українська влада (в особі Порошенка) дуже слабка й залежна від Москви (в особі її церкви на наших теренах). Це був би своєрідний сигнал Константинополю, мовляв, нехай Його Всесвятість Патріарх Варфоломій замислиться, чи не даремно він зробив ставку на Україну та її владу. Росія дуже полюбляє такі символічні сигнали, використовуючи для них будь-які події. Зокрема, є підстави вважати, що випадок у Керченській протоці вона спробує трансформувати в політично-військовий сигнал Заходу, мовляв, не треба давати бойові кораблі Україні, бо ми їх усе одно захопимо, а українці не чинитимуть опору. Тут варто сподіватися на здоровий глузд західних військових експертів, які, звісно, розуміють, що два маленькі українські артилерійські катери, озброєні кулеметами й дрібнокаліберними гарматами, не мали жодних шансів протистояти 11 значно потужнішим російським кораблям, бойовим вертольотам і штурмовикам.

У 1990-ті роки російські реакціонери критикували Боріса Єльцина, який «розпустив радянську імперію»,  і дуже вихваляли предстоятеля РПЦ Патріарха Алєксія ІІ, який «свою церковну імперію не розпустив». Що ж, нерозпущені імперії неминуче розпадаються


В УПЦ МП доволі екзотично пояснювали небажання спілкуватися з главою держави в Українському домі, мовляв, ну ніяк не могли перебувати в колишньому київському музеї Лєніна. Дивно. За твердженням відомого політолога Володимира Цибулька, кілька років тому настоятель Києво-Печерської лаври митрополит Павло (Лебедь) був депутатом Київської міської ради від Комуністичної партії України… А перебуваючи в Москві, ієрархи УПЦ МП покірливо відвідують ту локацію, на яку їм указують Путін і Ґундяєв.


Спроба ультиматуму, намагання церковну владу іноземної держави поставити вище за світську в Україні демонструють безглуздість будь-яких надій на успішний «договорняк» Банкової з УПЦ МП. Там (в УПЦ МП) немає навіть тіні самостійності, тому зрозуміло, що ультиматум Лаври був простою трансляцією ультиматуму з Москви. «Договорняк» з Онуфрієм (Березовським) в УПЦ МП можливий тільки після «договорняка» з Ґундяєвим (Кіріллом), а отже, з Путіним.

 

итайте також: Автокефалія: несподівані клопоти


Як відомо, Порошенко заявив, що двері Українського дому залишаються відчиненими для УПЦ МП. Тут теж є певний символізм. Можливо, йдеться не лише про архітектурну споруду на Європейській площі в Києві, а про щось глобальніше, про український культурний і духовний світ.


Що ближче надання томосу, то більше тиснуть на Константинополь. Зокрема, руками деяких помісних церков. Наприклад, дуже активно демонструє антиукраїнську позицію Сербська православна церква, що є однією з найбільш промосковських. Проте щодо неї Вселенський престол не беззахисний. Адже існує проблема автокефалії Македонської та Чорногорської православних церков, що наразі формально належать до Сербського патріархату. Причому їхню можливу автокефалію цілковито підтримує світська влада цих держав. Нещодавно в Чорногорії відбувся символічний акт надання громадянства нащадкові чорногорського короля. Адже за часів незалежного королівства Чорногорія мала автокефальну церкву. А в перспективі з’явиться проблема Білоруської та Молдовської православних автокефалій. У 1990-ті роки російські реакціонери критикували Боріса Єльцина, який «розпустив радянську імперію», і дуже вихваляли предстоятеля РПЦ Патріарха Алєксія ІІ, який «свою церковну імперію не розпустив». Що ж, нерозпущені імперії неминуче розпадаються…

Новини RedTram

Loading...