Юрій Макаров

Нормандська діра*

13 Грудня 2018
Барикада — слово французьке й винахід французький. Висловлювати своє невдоволення владою саме в такий дієвий спосіб — якоюсь мірою частина їхньої національної культури.

У нас із барикадами свої теплі асоціації, тому спершу повідомлення про масові протести в Парижі було сприйнято зі співчуттям. Потім, коли зазіх­нули на Єлисейські поля з площею Етуаль, «наше туристичне все», то це почало більше скидатися радше на Антимайдан, а коли ще сплили ролики, на яких конкретні французькі пацани демонструють прапор, із дозволу сказати, «ДНР» і, стусонувши ненависну вітрину, волають «Атас!» із рязанським прононсом, усе стало на свої місця. А тут ще звіт про геерушних тролів, які підливають бензинчику в соцмережах. Ні, це не наші барикади.


Слід урахувати, що французи обожнюють жалітися, це теж ніби національний вид спорту. На відміну від вихованих в оптимізмі американців, які на краю прірви вперто запевняють, що it’s okay, а буде ще краще. Тому перш ніж співчувати дітям сонця, устриць і божолє нуво, слід виокремити раціональну складову невдоволення. Днями в The New York Times надрукували жалісний репортаж із французької глибинки, де місцеві водії, складські робітники, медсестри й навіть офтальмологи ледве зводять кінці з кінцями.

 

Читайте також: Не помилитися ворогом

 

З тексту випливає, що планка злиднів оцінюється суб’єктивно в суму €1200 на місяць — за поточним курсом 38 тис. грн (і це в депресивному регіоні). Може, у них податки високі? Та ні, з такої платні податки взагалі не беруть, там це вважається бідністю. Комуналка? О, так, це жах! Ціни в магазинах? Загалом нижчі, ніж у нас. Транспорт шалено дорогий, але якщо купувати проїзний на місяць, то жити можна. Ціни на житло захмарні, навіть на «соціальне» (хоча, якщо замислитися, не дорожче, ніж на Позняках), натомість досить низька ставка іпотеки. Бензин дорожчий приблизно в півтора раза. От довкола нього й почалися протести.

Проблеми Макрона — це передусім внутрішні проблеми країни, наслідок інтелектуальної нечесності політикуму  й запиту на квітучий популізм широких бунтівних мас.  Проте якщо він усидить у кріслі,  то тих витівок Путіну не подарує


Від нового року пальне мало подорожчати… на 2–4%, ми тут і не помітили б. Причому не зайве згадати, що «екологічне» підвищення акцизів схвалили обидві палати парламенту ще за президентства соціаліста Олланда, на долю Макрона випало це рішення втілити в життя. Перебіг протестів усім відомий: те, що почалося як мирні маніфестації в аварійних жовтих жилетах, швиденько переросло в паління автівок і биття вітрин. Затримано понад 4 тис. мародерів. Загинуло п’ятеро осіб. А далі, коли одні вже набешкетувалися, а інші нажахалися, раптом настав комічний акт драми: інсургенти (які, нагадую, не мають єдиного координаційного центру) висунули список вимог. А там!.. Негайно підвищити платню, пенсію та прожитковий мінімум на 40%... Знизити податки… Створити нові робочі місця… Побудувати 5 млн квартир… Переписати Конституцію… Прибрати з доріг поліцейські радари та камери… Зобов’язати виробників, щоб техніка служила не менш як 10 років… Заборонити пластикову тару… Провести індустріалізацію, повернути в країну виробництво… Вийти з ЄС… Вийти з НАТО… Перекрити потік іммігрантів… Заборонити ГМО… У відповідь президент оголосив «надзвичайний економічний та соціальний стан» і підвищив мінімальну гарантовану платню (SMIG) на €100 з квітня.


Повторюю: виступати проти влади й кожного її представника — від президента до жандарма — для француза традиційна, соціально прийнятна поведінка. Прогнозувати, чи триватимуть виступи, немає сенсу. Либонь якось розсмокчеться. Війна війною, а Різдво за розкладом. І питання не в тому, якою мірою протести мають під собою підстави (якісь підстави є завжди й скрізь), а у відсутності розумної пропозиції для суспільства з боку французького правлячого класу. Макрон прийшов до влади, з одного боку, як запасний кандидат від великого бізнесу, а з другого — як політик без послідовної програми. Він обіцяв водночас прибрати батіг від підприємців і зберегти соціальний пряник, а так не буває. Французам знадобилося півтора року, щоб це усвідомити, але діти й онуки тих, хто відтягався на барикадах 1968 року, не в змозі виробити переконливу, чітко артикульовану консервативну платформу, а в дорослому світі лівацькі рецепти «вимагайте неможливого» не працюють.

 

Читайте також: Масові протести у Франції. Щонайменше 409 осіб постраждали за вихідні


І ні, я не вірю, що заворушення у Франції влаштували кремлівські агенти. Вони, звісно, не могли не напаскудити, але не слід переоцінювати вправність Москви в «першому» світі. Бачили. Проблеми Макрона — це передусім внутрішні проблеми країни, наслідок інтелектуальної нечесності політикуму й запиту на квітучий популізм широких бунтівних мас. Проте якщо він усидить у кріслі, то тих витівок Путіну не подарує. І ми отримуємо завзятого союзника в межах «нормандської четвірки». Хоча… Ми ж не забули про животворний Будапештський меморандум?.. 

 

*Нормандська діра — келишок міцного алкоголю (зазвичай кальвадосу) посеред ситного обіду задля кращого травлення.

Новини RedTram

Loading...