Єлизавета Гончарова

Теорія вакцинації

21 Грудня 2018
У боротьбі «вакцинувальників» та адептів «змови фармацевтичних кампаній» в Україні перемогу несподівано здобуває неповоротка, навіть попри реформування, система. Вона дуже повільно перебудовується для надання якісної послуги населенню, причому програють пацієнти, котрі, навіть якщо бажають, часто не мають умов для вакцинації.

Чи не найгострішим питанням, яке доводиться вирішувати команді Супрун в умовах реформування, є криза довіри українського пацієнта до лікарів. Найрельєфнішою вона видається саме на темі вакцинації, яка багато років із різних причин «провисала» та яку прості громадяни вже перестали сприймати як обов’язковий ланцюг охорони здоров’я. Попри яскраву та показову інформаційну кампанію, що нині проводиться в країні навіть на рівні особистих меседжів від очільниці міністерства, на практиці процес відбувається дуже мляво. Пацієнти досі не схильні слухати поради лікаря, проводячи аналогії, наприклад, із лікуванням недієвими біодобавками, які той самий ескулап радив, співпрацюючи з фармацевтичними компаніями. Родини, у яких старшим дітям свого часу не було зроблено вчасно щеплення через відсутність вакцини, не роблять їх і молодшим, навіть якщо препаратами забезпечені в повному обсязі всі регіони, мовляв, і ці виростуть без хімії. Не довіряють навіть препаратам, що придбані для України міжнародними організаціями. Лікарі, які не вакцинують навіть власних дітей, — поширена практика, як і «добрі» медичні сестри, що під час проведення маніпуляції запитують батьків, як же їх усе ж таки змусили зголоситися на той укол.

 

Читайте також: Внутрішній опір

 

Але ще гірша ситуація з інформацією про щеплення, які не є безплатними та календарними в Україні, хоча робляться у всьому світі. Почути від лікаря в поліклініці про вакцину, наприклад, від вірусу папіломи людини, яка запобігає захворюванню на рак шийки матки, — це щось із розряду фантастики. Навіть скептики, які впевнені, що епідемії поліомієліту не було вже багато років, а кором краще перехворіти, ніж вакцинуватися, навряд чи таким чином аргументують низький рівень небезпеки раку. І взагалі, якщо подивитися на це питання стратегічно, саме така інформація щодо різноманітних прикладів вакцинації формує свідомий підхід людей до збереження свого здоров’я, без каральних засобів та залякування обмеженням прав, як це відбувається з обов’язковими щепленнями. Принаймні для цього мати таку інформацію та умови для отримання платних послуг мав би кожний громадянин.

 

Виявляється, постів у соцмережах чи бордів на вулицях геть недостатньо. Попри дуже потужну інформаційну кампанію щодо щеплення від грипу, процес вакцинації доволі важко назвати активним. Бо, якщо говорити не тільки про столицю чи обласні центри, знайти ту вакцину, 350 тис. доз якої обіцяла Уляна Супрун, не так уже й просто. У райцентрах і селищах аптеки відмовляються привозити вакцини навіть під замовлення, бо не бажають брати на себе відповідальність за збереження температурного режиму. Адже варіантів регулювання таких закупівель у медичних закладів поки що просто немає: бізнес є бізнес. Можливо, у реформованих установах знайдуть варіанти, наприклад, безпосередньо закуповувати вакцини самими поліклініками, як це відбувається в приватних лікарнях, але поки що вони видаються безпорадними: за поодинокими винятками, зробити платне щеплення у звичайній районній лікарні нереально. Можу сказати про це з власного досвіду: придбати анонсовану як актуальну цього року вакцину «Джісі флю», рекомендовану для вакцинації дітей до трьох років, в аптеках Бахмута так і не вдалося. Везти малечу до приватних клінік за сотні кілометрів дуже незручно. Тому довелось обмежитися формуванням «кола безпеки» серед дорослих членів сім’ї, для яких вдалося купити іншу вакцину завдяки ініціативі місцевого Центру первинної допомоги, який домовився в «ручному режимі» щодо доставки певної кількості хоча б одного варіанта.

 

Читайте також: Супрун розповіла, скільки українців підписали декларації з лікарями

 

Але доволі складна через такі умови процедура щеплення, коли ти спочатку ідеш до лікаря, потім їдеш із рецептом до певної аптеки, щоб проплатити вакцину, а тоді з чеком знову повертаєшся до своєї амбулаторії (якщо є діти, то це можуть бути взагалі різні кінці міста), відлякала навіть тих, хто хотів би це зробити. Та й в аптеках чесно кажуть: невигідно тим займатися, хоча зізнаються, що такі запити отримують майже щодня. Хтось із батьків, не довіряючи загальним державним закупівлям, бажає придбати препарати європейського виробництва, хтось шукає захист для дитини від менінгококової інфекції, запалення легенів від пневмокока чи вітряної віспи. До речі, столичні й приватні клініки не панацея, бо знайти останню вакцину не вдається навіть у Києві: вже кілька років триває процес сертифікації в Україні європейського препарату, у той час як ця хвороба, зокрема перенесена в дорослому віці, має дуже небезпечні наслідки. І поки наша медична система починає перейматися виключно пропагандою, практичне втілення кульгає на обидві ноги, змушуючи українців або знову «забивати» на щеплення, або їхати у «вакцинні тури» для комплексного щеплення, яке не є календарним в Україні, до найближчих сусідів. Де, до речі, нікого не дивує таке бажання поставити укол, навіть за свої гроші та за власним бажанням.  

Авторські колонки

Новини RedTram

Loading...